Читати книгу - "Спокутий гріх"

— Ти збожеволіла, мамо?! — від несподіванки, аж скрикнула Емма. — Я глибоко поважаю Антона й ніколи не зроблю йому боляче. Хіба знайду кращого чоловіка? Чим він не догодив? Хто-хто, а ти мала б трохи вдячнішою бути, — виховувала неньку.

— Я вдячна, — боляче усміхнулася Ірина. — Але інколи думаю: може то — знак Неба?

— Який ще знак? — нахмурила брови Емма. — Ти про що?

— Ну-у-у, — протягла Ірина, — що дітей немає. Може, й не ризикувати?

— Інколи сімейні пари по двадцять років чекають маля, а інколи… Бог так і не дає, але ж не розлучаються, — сумно мовила.

— То може й ви відмовтеся від народження дитини. Скільки людей так живе — і нічого, — якось боязко й загадково попросила.

— Ти лякаєш мене, — не витримала Емілія. — Наче головою здаєш.

Ірина прикусила язика. Було видно, як щось мучить її зсередини. Але не зізнавалася. Терпіла…

— Ти тільки поглянь, це хіба не Антон?! — перекрикуючи шумну музику в нічному клубі, запитала Таїсія Савчук Власту Тарасову. Дівчата святкували тридцятиріччя Таї й сиділи за столиком на балконі.

— Де?! — шукала очима Тарасова й не могла знайти.

— Біля барної стійки! — уточнила подруга.

— Точно, — здивувалася Власта. — Ніколи раніше його не бачила у таких місцях. Серйозна людина, при посаді… Може, на спецзавданні? — засміялася.

— Піду привітаюся, — весело підскочила зі свого місця Тая й попрямувала до Волошина.

— Вечір добрий, — промуркотіла захмелілим голосом, погладжуючи його спину. — Сумуємо?

Антон здригнувся, але побачивши Таїсію, розслабився. З подругою Емілії був знайомий, адже не раз зустрічалися у спільних компаніях.

— Зайшов розслабитися після роботи, — неохоче пояснив. — Ти чого тут?

— Я? — засміялася дівчина. — Святкую своє день народження. Ось, — показала на верхній балкон, звідки на них дивилися Власта зі своїм Анатолієм.

— А чому Емілію не запросила? — здивувався. — Ви ж, наче, подруги.

— Я запрошувала, — пояснила дівчина. — Але вона навідріз відмовилась. Склалося враження, ніби її не пускає сердитий чоловік, — знов засміялася.

— Що? — аж зніяковів Волошин. — Та ні.

— Жартую, — не переставала заливатися веселим сміхом захмеліла іменинниця. — Може запросиш на танець? — грайливо примружила очі.

— Я не танцюю, — покручуючи в руці келих, байдуже відповів.

— Але ж у мене день народження, — не відставала Тая. — Хіба гарно відмовляти в такий день?

— Не гарно, — мимоволі посміхнувся, — але…

— Ніяких але, — рвучко сіпнула його за руку Таїсія. — Вперед!

Антон неохоче піднявся й попрямував слідом за дівчиною. Розслаблююча атмосфера на танцмайданчику, коли змішався з юрбою, сподобалася Волошину. Відчув, як почав втрачати відчуття реальності. Існує тільки цей світ, де все злилося в єдиному ритмі. Таїсія відверто притислася до нього всім тілом, обвила шию руками. Її обличчя було ледь не в міліметрі від його. Відчув її дихання. Завмер, не в змозі відвести очей.

Розкута дівчина змахнула довгим волоссям й повернулася до нього спиною, закинувши голову йому на груди. Антон злегка обняв її за талію й вони почали синхронно рухатися.

— Вона здуріла?! — аж підскочила Власта, спостерігаючи, що витворяє Тая. — Відверто зваблює його. Анатолію, зроби щось! — крикнула своєму хлопцеві.

— Наприклад? — витріщив здивовані очі Шамін. — Побитися з Волошиним за якусь дівку?

— Я серйозно! — зупинила на другові колючий погляд Власта. — Так не можна.

— Якби він був зовсім п’яним, я би втрутився, — правильно відмітив Анатолій. — Але ж Антон свідомо… То ж… Розслабся, — раптом вхопив Власту й посадив собі на коліна. — Чого репетуєш? Вони ж просто танцюють. Розкуто, правда, бо друзі. З незнайомкою він би такого не робив. Нащо псувати собі вечір через чужі проблеми?

Власта хотіла заперечити, але Шамін вже затулив їй рота гарячим поцілунком.

Те, що виробляла Таїсія в руках Антона, важко було назвати танцем. Вона звивалася, наче в екстазі. Через легеньке відкрите платтячко він відчував кожен сантиметр її тіла. Всім своїм єством дівчина показувала, що горить божевільним бажанням…

— Добрий вечір, — раптом з-за спини почула голос Власти, яка не витримала й нарешті вирішила зупинити це неподобство.

— Хіба? — важко дихаючи, зупинилася Тая. — Ти ж нам танець зіпсувала, — злобно кинула.

— Все гаразд, — наче протверезів Антон. — Мені пора, — швидко попрямував до виходу.

— У тебе совість є? — просичала їй в обличчя Власта, коли витягла на свіже повітря. — Як можна Емілії в обличчя плювати? Вона ж наша подруга.

— Тоді нехай цінує чоловіка, — зіронізувала Таїсія. — Чому досі крутить носом. Дітей йому не народить?

— Їхнє життя — не наша справа, — все ще намагалася поставити її на місце Власта. — Чи, може, думаєш, як покрутиш перед ним своїм задом — Антон відразу розлучиться? Не забула, як він кохає Емму?

Тая змовчала. Наче почала усвідомлювати, що ледве не накоїла.

Волошин повернувся додому далеко за північ.

У квартирі було темно й тихо. Лише у спальні легенько мерехкотів нічник.

Зайшов на кухню. Увімкнув світло. Налив собі чарку горілки, різко хильнув.

— Нарешті ти вдома, — з-за спини почув сонний голос Емілії. — Я довго чекала, а потім відключилася, сидячи на кріслі. Знову робота? — ніжно обняла за шию.

Антон погладив її руки й посадив собі на коліна.

Глянув у прекрасні волошкові очі.

Так, у них немає божевільної пристрасті, зазиву, бажання. Але ж тут стільки тепла й ніжності.

«Вона чекала. Переживала, — застукало в його голові. — Дурень. Ледь страшенну дурницю не втнув».

— Норо? — здивувався Тимур, коли дівчина зайшла у його кабінет. — Чому без попередження?

— Ти зайнятий?

— Авжеж, — нахмурився Батурін. — Чекаю клієнта. Має з’явитися з хвилини на хвилину.

— Гаразд, — розчаровано зітхнула. — Я думала — пообідаємо. Не бачились уже кілька днів, ти не телефонуєш, — розкуто