read-books.club » Бойовики » Пісок у склянці 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісок у склянці"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пісок у склянці" автора Ірина Смоліч. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 41
Перейти на сторінку:
градусів і довелося терміново везти її в лікарню. Усю ніч Віктор просидів біля ліжка дочки, дозволяючи собі лише ненадовго відійти, щоб підставити обличчя під крижану воду або випити чергову чашку кавової гидоти з автомата. При цьому в голові крутилася одна думка: «Ти нічого не можеш зробити для своєї дівчинки, ти не можеш її врятувати!» І тільки вранці, коли температура нарешті спала, Віктор зрозумів, що вночі був на межі безумства.

Він дістав з кишені пальта мобільний та набрав Марка. Той швидко зняв слухавку, немов чекав на дзвінок.

— Гудвин на лінії.

— Це я, — Віктор доклав чимало зусиль, щоб здаватися спокійним. — Я, напевно, не зможу сьогодні приїхати до тебе.

— Шкода, а я вже відкупорив пляшечку відмінного коньяку. Що, Ельза збунтувалася?

— Не в цьому річ. Просто по дорозі дещо сталося.

— Ти мене лякаєш. З тобою все гаразд?

Віктор ледве стримав себе, щоб не викласти приятелеві все від початку до кінця.

— Не хвилюйся, зі мною все гаразд. Розповім все завтра вранці у видавництві. Домовились?

— Ну добре, — неохоче погодився той. — Тільки обіцяй, що приїдеш якомога раніше. Засідання почнеться о другій, а мені ще треба буде переглянути твій текст.

— Обіцяю. До завтра, — Віктор дав відбій.

Він з полегшенням видихнув і поклав телефон до кишені, а потім знову дістав його, щоб зателефонувати Ельзі. Знаючи характер своєї дружини, Віктор чудово розумів, що словами «Люба, я розповім тобі все завтра!» йому не відбутися. Вона змусить його якнайдокладніше описати подію на дорозі, крок за кроком — на інше вона не погодиться. Але для цього у Віктора не залишилося ані сил, ані бажання — коротка розмова з Марком виснажила його остаточно. Тому він сховав телефон подалі, відкинувся на канапу та з насолодою заплющив очі.

«Це всього на хвилинку, а потім я зателефоную Ельзі», — встигло промайнути у нього в голові.

Прокинувся він від того, що хтось легенько смикав його за плече. Віктор розплющив очі та побачив порожній хол лікарні в ранковому світлі, а перед собою усміхнену молоду особу з ретельно укладеним каштановим волоссям саме в такій світло-сірій уніформі, як на вчорашній черговій з реєстратури. Мабуть, це була її змінниця.

— Ви когось чекаєте? — запитала жінка низьким приємним голосом.

Віктор підскочив з канапи.

— Взагалі-то, ні. Я просто задрімав.

Усмішка чергової стала ще ширшою.

— Нічого страшного. Таке тут трапляється часто.

Вона пішла до свого столу, а Віктор витягнув з кишені пальта мобільний та раптом згадав, що так і не зв'язався з Ельзою. Проте глянувши на годинник, який показував о пів на шосту, вирішив почекати з дзвінком — йому не хотілося будити дружину. Він знову сховав телефон у кишеню та попрямував до реєстратури, де темноволоса чергова щось писала у своєму журналі.

— Вибачте, ви б не могли мені допомогти? — від хвилювання його голос зрадницьки затремтів.

Чергова підняла голову й усміхнулася.

— Звісно, я вас слухаю.

Віктор прокашлявся, намагаючись опанувати себе, і зробив другу спробу:

— Власне кажучи, мене цікавить стан маленької дівчинки, яку я привіз до лікарні вчора ввечері.

— Як прізвище?

— Нетке.

— Одну хвилиночку, я подивлюся.

Чергова перегорнула кілька сторінок у журналі та почала водити нафарбованим нігтиком по переліку пацієнтів, що надійшли до лікарні за останню добу.

— Ні-ні, ви мене не зрозуміли, — перервав її Віктор. — Нетке — це моє прізвище. Як прізвища дівчинки, я не знаю.

На зміну усмішці на обличчі чергової прийшло здивування. Вона нічого не відповіла і знову повернулася до журналу реєстрації. На його вивчення пішло декілька хвилин. Зрештою жінка відклала журнал убік та присунула до себе клавіатуру комп'ютера, монітор якого був розташований тут же на столі.

— Вибачте, пане Нетке, але я нічого не знаходжу. Вчора до лікарні маленьких дітей не привозили, — вона відірвала очі від монітора та подивилася на Віктора. — А скільки дівчинці років?

— Років шість-сім, точніше сказати не можу. Я знайшов її на дорозі непритомною.

Чергова натиснула ще декілька клавіш, після чого з розчаруванням відкинулася на стілець. Все було написано на її обличчі:

— Ви впевнені, що це було вчора?

— Цілком! — Віктор відчув, як починає нервувати. — Я сам приніс сюди дівчинку й поклав на каталку, а потім її кудись відвезли ваші лікарі.

— Добре. Почекайте, будь ласка, ще хвилинку, я зараз спробую зв'язатися з лікарем, що вчора чергував.

Жінка присунула до себе службовий телефон і набрала короткий номер. На якийсь час в холі запанувала тиша, і тільки на стіні рівномірно цокав годинник.

Промайнуло не менше, ніж пів хвилини, коли на тому кінці зняли слухавку.

— Лікар ще на місці й зараз підійде, — сповістила чергова, закінчивши розмовляти телефоном.

Зараз її усмішка виглядала трохи вимушеною.

1 ... 7 8 9 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісок у склянці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісок у склянці"