Читати книгу - "Академія пана Ляпки"

Я сам, наприклад, склав он якого віршика:

Якось місяць впав у став,

Бо чимало мав там справ,

Щупаки, плітки, линки

Закричали: «Хто такий?»

Місяць їм відповіда:

«Я — рибина золота».

А рибалка не куняв —

На гачок його впіймав,

Смажив цілу ніч у тісті

Й заходився вранці їсти.

Отож сиділи ми над ставом. Пан Ляпка дивився на воду. Й раптом так необачно похилився, що із жилетки в нього випала збільшувальна помпочка. На наших очах вона бовтнула у воду й пішла на дно.

Я скочив у ставок, за мною кілька хлопців. Ми довго хлюпались, пірнали, але помпочки не знайшли.

Тоді пан Ляпка вийняв праве око, кинув його у воду і сказав:

— Посилаю око на оглядини. Зараз я дізнаюся, де лежить помпочка.

За мить око зринуло над водою, і пан Ляпка, прилаштувавши його на місце, заволав:

— Бачу! Лежить у ямі, де зимують раки, за чотири метри від берега.

Я знову пірнув і справді знайшов помпочку якраз там, куди показав пан Ляпка.

А за тиждень до цього пан Ляпка теж неабияк здивував нас.

Він наказав, щоб йому принесли з погреба блакитну повітряну кульку, поклав у кошичок своє праве око й промовив:

— Посилаю його на Місяць. Хочу довідатись, хто на Місяці живе, й написати для вас казку про його жителів.

Кулька злинула в небо й досі не повернулася. Та пан Ляпка каже, що Місяць дуже високо і що кулька повернеться десь аж під Новий рік. Поки що він бачить на одне око, а друге геть заліпив собі пластирем.

Та стривайте, я ж маю розповісти про його повсякденне життя. Вранці пан Ляпка вдягається і зразу ж сходить у клас. Власне, не сходить, а з'їжджає бильцями, осідлавши їх, як коня, й обома руками притримуючи на носі пенсне. В цьому не було б нічого дивного, якби пан Ляпка так само легко не виїжджав бильцями нагору. Він робить глибокий вдих, надуває щоки — і стає легесенький, як пір'їнка. В такий спосіб пан Ляпка не тільки виїжджає бильцями, а й може вільно зринати догори, коли тільки йому заманеться, надто тоді, коли береться ловити метеликів. Метелики над усе смакують панові Ляпці, на другий сніданок він не визнає нічого іншого.

— Запам'ятайте, хлоп'ята,— якось сказав нам пан Ляпка,— про те, яка їжа на смак, залежить не від неї самої, а від кольору. Мені страви ні до чого, я ситий від пілюльок, що з їхньою допомогою вирощую волосся. Проте в мене дуже вибагливе піднебіння, тому я люблю різні делікатеси. І їм я тільки все кольорове, зокрема, метеликів, квіти, різні барвисті скельця та інші страви, які сам і фарбую в якийсь смачний колір.

Хлопцям здається, що злетіти в повітря, як це робить пан Ляпка, легше легкого. І вони надувають щоки, наслідують рухи пана Ляпки — але все це марна праця. В Артура з натуги аж кров пішла носом, а один з Антоніїв мало не луснув.

Я й собі не раз пробував це робити, але минав день за днем, і всі мої намагання, незважаючи на поради пана Ляпки, лишалися марні.

Коли це минулої неділі, по обіді, я щонайглибше вдихнув у себе повітря й раптом відчув дивну полегкість, а потім, надувши щоки, побачив, як земля тікає у мене з-під ніг. Я злинув угору! Ошелешений, я злітав вище й вище, і трапилася зі мною дивовижна пригода, яка вразила навіть самого пана Ляпку.

**************************************Навчання в академії*****************************

— Удка, вати! Що означає:

— Побудка, вставати!

Ми підхоплюємося з ліжок, миттю вдягаємось, бо мало не вмираємо з цікавості, чого нас цього разу навчатиме пан Ляпка.

Спальня наша досить простора. Уподовж стін стоять умивальники, і в кожного з нас свій душ. Вмиваємось ми з неабиякою насолодою, бо з душа тече газована вода із сиропом, до того ж сироп щодня інший. Якщо казати про себе, то найстаранніше я миюся в середу, коли вода тече з малиновим сиропом, а це мені смакує найбільше. Сиропи пана Ляпки гарно миляться й дають багато піни, отож наша спальня вранці схожа на величезні ночви із змилинами.

Зодягаємося всі ми в сині сорочки, білі довгі штани, сині панчохи й білі черевики. Якщо хто-небудь із хлопців щось укоїть або не вивчить уроку, то на покарання мусить цілий день носити жовтого в зелені горошинки галстука. Галстук досить гарний, і кожен із нас мав би одягати його з великим задоволенням, а проте кому випаде його почепити, той ходить як причмелений.

О пів на шосту, прихопивши із собою сонні люстерка, ми йдемо до їдальні снідати.

Посеред їдальні стоїть величезний круглий стіл, за яким кожен учень має своє постійне місце. Шибки у вікнах різнобарвні, що неабияк поліпшує смак розмаїття страв.

Пан Ляпка снідає і вечеряє окремо, а за обідом злітає над столом у повітря і з коновки поливає наші страви різними соусами. Кожен соус має певну властивість: білий зміцнює зуби, блакитний поліпшує зір, жовтий регулює дихання, сірий очищає кров, зелений поліпшує настрій.

Матеуш умощується на вазоні, який стоїть посеред столу, і стежить, щоб ми нічого не лишали в тарілках. О шостій Матеуш хапає дзьобом маленького срібного дзвоника й скликає всіх на перевірку. Ми стрімголов біжимо до кабінету пана Ляпки, де нас уже чекає шановний професор і замість привітання цілує кожного в чоло.

Після перевірки пан Ляпка заходить до величезної шафи, що стоїть в одному з кутків кабінету, і крізь віконце у дверях забирає від нас сонні люстерка. Люстерка ці незвичайні. Всю ніч вони стоять у нас біля ліжок на нічних столиках. У них відбиваються наші сни, і вранці, коли ми віддаємо їх панові Ляпці, той уважно переглядає, що кожному із нас снилося. Сни Погані, безглузді, незакінчені він викидає на смітник, а гарні лишає.

Намоченою в снотворному квасі ваткою пан Ляпка знімає з люстерок усі сни й вичавлює ватку над порцеляновою мисочкою. Там сни сохнуть доти, поки з них утвориться порошок. З порошку пан Ляпка на спеціальній машинці виготовляє круглі пілюльки, які ми ковтаємо перед сном. Завдяки цьому сни наші стають дедалі осмисленіші й цікавіші, а найоригінальніші з них пан Ляпка записує до академічного сонника.

Один із моїх снів пан Ляпка так уподобав, що весь занотував до сонника