read-books.club » Поезія » Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Том 3"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Том 3" автора Леся Українка. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 71
Перейти на сторінку:
class="p">А ви почім знаєте, що він от-от ожениться?

Лікар

Вже я таку прикмету маю. Ви зауважили, що він блищить немов насвіжо полакований? А як тільки людина почина вилискуватись, то вже кепська справа!

Орест

Дивно мені, Любо, як такі по всьому різні люди, як ви з Олександрою Вікторівною, можуть товаришувати. Як воно у вас вийшло?

Любов

Та я не можу сказати, щоб вона була мені дуже близька. Сю ілюзію робить більше звичай говорити на «ти», затриманий з дитячих літ.

Орест

(нахиляється до неї трохи)

Любо, чому б не встановити між нами сей звичай? Адже ж ми з вами ближчі друзі, ніж ви з Олександрою Вікторівною?

Любов

Се дитячий звичай, а ми з вами вже не діти. (Встає і відходить до вікна.) Ах, я й забула, що треба віднести Галі її концерт, вона просила конче сьогодні віддати їй. Піду лиш, воно ще не пізно. Ви мені вибачайте!

Орест

Ви мені позволите провести вас?

Любов

Не турбуйтесь, я не боюсь сама йти.

Орест

Ні, все-таки вже пізно, як же ж так самій?

Любов (не відповідає йому. До тітки)

Тіточко, я піду на хвилинку до Галі; я хутко вернусь!

(Виходить в праві двері. Орест за нею.)

вихід XI Олімпіада Іванівна і лікар.

Лікар

Як вам здається, Олімпіадо Іванівно, чи не почина вже і Орест Михайлович вилискуватись?

Олімпіада Іванівна

З якої ж би причини?

Лікар

Та я не знаю. Мені здається, що се вже Любов Олександрівна могла б нам краще роз’яснити. Врешті, тепер, по-модному, ніяких роз’яснень родичам не полатається, тільки в один прекрасний день прийде панночка і скаже: «Подивіться, тіточко, чи гарно на мені шлюбна сукня лежить? Мені се треба знати, бо завтра моє вінчання».

Олімпіада Іванівна (усміхається)

|Так, се на Любу похоже... Та тільки я думаю, що сього прекрасного дня ніколи не буде. Може, я й справді сих новітніх звичаїв не розумію, тільки я ніяк не збагну, що собі моя Люба думає. Воно, звісно, нехай би вона собі як хоче жила, та я он не можу дивитись, як її здоров’я руйнується. Я завжди казала, що ті книжки її до добра не доведуть. Якось у неї все разом: книжки, романси, гулянки, залицяння, приязнь... нічого не розберу!..

Лікар

Та, вибачайте, і я щось нічого не можу розібрати. Романси, гулянки? Що ж тут лихого?

Олімпіада Іванівна

Ах, якби тільки се! А то разом з тим мені казала: «Якби я була релігіозна, я пішла б в монастир, а то для таких, як я, навіть монастирів нема». Про монастирі говорить, а сама... Ну, та що там, перед вами я можу говорити щиро, ви все одно що родич. Се ж не тільки я, а й чужі люди бачать, що Орест мов прив’язаний до нашого дому. Вона все з ним «друже мій, друже мій», а тим часом тепер чогось почала одбивати його від себе, а сама сохне, блідне, не спить по ночах.

Лікар

Єсть чого журитись, Олімпіадо Іванівно! Хто не бував молодим? Молодість без драматургії не може!

Олімпіада Іванівна

Не тішить мене така драматургія. (Хитає головою; понижа голос.) Тут ще, знаєте, біда — вона про матір дума>є! Вчора питала, скільки літ було матері, як та заслабла? Все читає книжки! Он вчора купила оту товсту! (Показує на скляну шафу.) Виписки з неї робить. А коли я почну за те свариться, вона каже: «Якби люди більш таких книжок читали, менше б було на світі злочинства». Як я казала одразу братові: «Дай мені Любу, я її завезу так, щоб вона і не чула про матір». Не послухав, а тепер бог зна що з того буде. Занапастить дівчина свою долю ні за що, просто жаль дивитись на неї.

(Притуляє хустку до очей.)

Лікар

Та не журіться, Олімпіадо Іванівно, побачите, що все гаразд буде.

Олімпіада Іванівна

Та звідки мас бути гаразд? Хоч би ви поговорили з нею! Ви чоловік учений, а я що ж! Мене вона й слухати не хоче: «Вам, каже, хочеться пристроїти мене ско-

Леся Українка.ФОТО. ІіїіїЬ.

«В катакомбах». Сторінка автографа.

рііиі» — а що ж тут Лихого, якби й так? Всякий своєму рідпому добра бажає.

Лікар

Я й сам уже про те думав. Правда, до нашої панночки не легко приступитись. Та я теж не в тім’я битий, либонь, і ‘ми в свій час книжки читали, та ще такі, про які панночкам і не снилось. Ех, панночки, панночки! Бідовий народ! Прочитає останнє слово науки і думає, що вже всю мудрість глинула. По-моєму, чим менше панночка книжок читає, тим краще. їй же богу!

Олімпіада Іванівна (слухала його неуважно)

Так ви поговорите з нею?

Лікар

Та вже ж, та вже ж, побачимо, чий чорт старший...

Олімпіада Іванівна

Знаєте, Якове Григоровичу, як дивлюсь я на оті книжки, то, здається, так би їх і' шпурнула в піч!

Лікар

А знаєте, Олімпіадо Іванівно, як дивлюсь я на оті книжки, то, здається, вони і без нас у піч полетять, а на їх місце стане тоненький збірник творів Ореста Михайловича Груїча. Ех, то, знаєте, теперішні паничі плохі, а за наших часів така панночка не гуляла б на волі до двадцять п’ятого року. Та й то, я думаю, що Любові Олександрівні не прийдеться слухати моєї лекції.

Олімпіада Іванівна

Чому так?

Лікар

Тому, що їй в церкві іншу прочитають: «А жена да убоится своего мужа». Найкраща наука для жінки, далебі!

Олімпіада Іванівна хитав головою.

Лікар

Ну, Олімпіадо Іванівно, так не можна: «Отчаяние

єсть смёртный грех». Я вам скажу, що Орест Михайлович.

З Леся Українка, т, З

49

і Любов Олександрівна недарма вкупі глиняних болванів так пильно малюють; я в сих речах ніколи не помиляюсь. Е! ви щось такі суворі! Я собі втікаю. (Встає.) Бувайте здорові!

Олімпіада Іванівна Ні, куди ж ви? От зараз і Любочка прийде!

Лікар

Тільки Любочці й розмови, що з старим лікарем! Олімпіадо , Іванівно, я люблю бути першою, а пе третьою особою! (Сміється.) Моліться богу та лягайте спать, і все гаразд буде!

(Подає руку.)

Олімпіада Іванівна Добраніч. Тільки ви й розважаєте мене.

Лікар виходить.

вихід XII

Олімпіада Іванівна сама; порядкує, закриває піаніно, складає ноти, гасить світло біля гіпсової голови, потім хоче взяти її, але лишає, промовивши: «Цур тобі, чиста мара!» — і виносить в другу хату

1 ... 7 8 9 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Том 3"