Читати книгу - "Том 3"

Олімпіада Іванівна

Ну, порахую (пише): свічки — 25 к., сірники — 5 к., цукор — 60 к., марка Любочці — 7 к. (Говорить далі невиразно слова, цифри трохи виразніше; по голосух чутно, що її сон клонить.) ...12 ...15 ...8. Що там ще? (Задумується, сонно кивнувши головою, спиняється, далі знов. Трохи голосніше.) Кава — 45 і цикорію — 6. Ну, тепер порахуємо: 25 та 5 — ЗО, та 60 — 90, та 7 — 97, та 12, та 12... (Знов замовкла, кивнувши сонно головою вперед, і прокинулась.) Що це я? 97 та 12, то буде руб... так, руб та 9 коп., руб і 9 та 15... 15... ото втомилась я, та 16, та 19...

(Одкидає голову на спинку крісла і засипає.)

Згодом чутно, як тричі дзвонять, далі згодом входять.

ВИХІД XIII

Любов і Орест вертаються. Олімпіада Іванівна спить у

кріслі.

Любов

Чого ми так хутко вернулись?

Орест

Мені здавалось, що вам холодно, у вас аж руки тремтять.

Любов

То не від холоду... А втім, не знаю, може. (Завважае Олімпіаду Іванівну.) А, тіточка спить?

(Підходить, дивиться на неї.)

Олімпіада Іванівна (прокидається)

Га, що тут? Ах, се ти, Любочко? Ну, як се я заснула?

Любов

Ідіть, тіточко, та ляжте як слід, я тут сама зачиню за Орестом.

Олімпіада Іванівна

Добре, я іду. Добраніч, голубочко. (Цілує її.) Та не сидіть довго, бо знаєш, тобі шкодить,

Любов Знаю, знаю, добраніч!

Олімпіада Іванівна -( відходячи)

Та не забудь же зачинити двері!

Любов

Гаразд, гаразд.

Олімпіада Іванівна виходить.

ВИХІД XIV ^ Любов і Орест.

Любов

Добраніч.

(Подає руку.)

Орест

Ви проганяєте мене? Але ж я не можу так піти. Мені треба поговорити з вами про те, що точить мене увесь сей вечір. Тепер, як ми з вами йшли туди й назад, ви до мене й десяти слів не промовили... Любо, перше між нами не було так.

Любов

Багато такого, що перше було, тепер мусить бути зовсім, зовсім інакше...

Орест

Любо, як ви се сказали? Нащо ви се говорите?

Пауза.

Ви якось чудно поводитесь зі мною останнього часу. Ви немов умисне втікаєте від мене; як тільки я прийду, ви зараз знаходите діло на місті або посилаєте по Олександру Вікторівну, щоб грати в чотири руки. І сьогодні ви недарма так гаряче просили її зостатись. Часом я цілий день стараюсь почути од вас хоч одно ласкаве слово, жду того слова, як старець милостині, і часто даремне... Сьогодні оце ввечері, здавалося мені, ви повернулись до давнього дружнього тону, а тепер знов...

Люба сидить, спустивши очі, мовчазна, нерухома.

Що з вами? Ви мовчазні? Ви навіть дивитись на мене не хочете? Чи я маю йти собі геть від вас?

Любов (глухим голосом, повагом)

Як уважаєте!

Орест х

Любо, се для мене просто...

(Поривається до неї, але спиняється, одвертає лице і одступає.)

Любов

(раптово встала, схопила його за руку обома руками)

Оресте* простіть! Я не знаю... Мені вас так шкода, так/жаль!..

(Пускає його руку, падає на коліна, припадає до крісла

й ридає.)

Орест (кидається до неї)

Люба! моя Люба, моя дорога! Чого ти? Що з тобою?

Любов (встає, говорить між риданням)

Не зовіть мене своєю; я не хочу бути вашим злим духом, вампіром.

Орест

Доле моя, що ти кажеш? Не злим духом, не вампіром будеш ти, а будеш моєю зорею, моїм коханням!

Любов

(закриває лице руками, немов від жаху)

Ох, нащо се слово? Тепер все пропало! Я так хтіла бути вашим другом, вірте мені, більш ніким я не хочу, не можу і не повинна бути... (Знов ридає.) Тепер і се пропало.

Орест

(докірливо)

Любо, сором, сором не мати одваги перед своєю власного душею. Де ж твої горді речі? Пам’ятаєш, як ти казала, що будеш завжди вільна й одважна? Чи се та одвага? Чи вона в тім, щоб топтати своє серце, губити своє і чуже щастя? Сумна ж твоя одвага!..

Любов

Мені страшно за тебе, тільки за тебе! Чи стане у нас сили для такого непевного кохання? Що, коли наша блакитна квітка — мрія? Скільки горя, скільки муки тоді?

Орест

Чого жахатись мого слова? Я кохатиму тебе так, як ти того схочеш. Наше кохання буде чисте, як та чарівна троянда. Ти можеш мені одібрати моє життя, моє світло, але мого кохання не можеш одібрати, його вже ніхто не вирве з мого серця, навіть ти. Пізно вже рятувати мене, та й не хочу я такого рятунку.

Любов стоїть мовчки, опустивши голову і руки,

Орест (підходить до неї блидюче)

Любо, що ти казала: тільки млява і полохлива людина не любить і боїться риску?

Любов

(пройшла по хаті разів зо два, з раптовими жестами, далі спинилась біля консолі проти Ореста)

Оресте, ти дорікав мені, що в мене бракує одваги, що я боюсь сама собі сказати правду в вічі... я тепер .нічого не боюсь, нічого... Слухай! Я люблю тебе, давно люблю, над життя, над щастя, над усе на світі. Люби мене, я щастя хочу!

•Орест

Люба, кохана!

(Обійма її.)

Любов

(цілує його, мов у нестямі, потім одхиляється і дивиться йому проникливо в вічі)

Ти не пожалкуєш об сім? Ти не будеш мені дорікати, не злякаєшся мене? Будеш любити мене завжди, завжди?

Орест

(не слухає її слів, палко цілує)

Нащо слова, нащо присяги? Не треба їх! Я тебе люблю і більш нічого не знаю!

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Літне мешкання. Праворуч будинок з верандою і садком. На авансцені, теж праворуч, альтанка або трельяж, обернутий до публіки виходом. Ліворуч теж будинок, менший. Далі будинки і сільські хатки в садах.

В глибині сцени річка з пологим піскуватим берегом. Ранок. Світло яскраве.

Перед здійманням завіси чутно pianissimo, гуртовий спів «Пливе човен, води повен», дедалі іде він crescendo. Завіса здіймається, і в глибині сцени на річці показується човен з компанією

співців.

вихід і

Човен пристає до берега і з нього виходить Орест, Милевський, Острожин, С а п я і дві панночки. Перша панночка гарненька, в косах у неї лелії річні.

1-ша панночка Що ж, панове, будемо кашу варити?

С а и я

Та яка там каша? Снідати