read-books.club » Дитячі книги » Мері Поппінс 📚 - Українською

Читати книгу - "Мері Поппінс"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мері Поппінс" автора Памела Ліндон Треверс. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 43
Перейти на сторінку:
б я пустила оцього незугарного приблуду до свого садка?

Ендрю кілька разів гавкнув.

— Він каже, що він саме цього хоче, — пояснила Мері Поппінс. — Та й це не все: він каже, що піде собі геть звідси і житиме разом з своїм приятелем, якщо приятелеві не дозволять жити тут із ним.

— Ох, Ендрю, ти цього не зробиш, як ти можеш, після всього, що я для тебе зробила, і взагалі…

Міс Жайворон мало не плакала.

Ендрю гавкнув і відвернувся. Чужий пес підвівся.

— Ох, він таки піде! — злякалась міс Жайворон. — Бачу, що піде! Він піде від мене!

Міс Жайворон якусь хвилину схлипувала в хустинку, тоді шморгнула носом і сказала:

— Що ж, нехай так, Ендрю. Я згодна. Нехай цей… цей… дворовий пес лишається. Звісно, з умовою, що спатиме він у підвалі, де вугілля.

Ендрю знов гавкнув.

— Він каже, пані, що так він не згоден. Його приятель теж повинен мати шовкову подушку і спати у вашій кімнаті. А ні — то він спатиме в підвалі з своїм приятелем, — пояснила Мері Поппінс.

— Ендрю, як ти можеш? — простогнала міс Жайворон. — Я ніколи на таке не згоджуся!

Ендрю поворухнувся, ніби збирався рушати. Чужий пес і собі.

— Ох, ох, він мене кидає! — вереснула міс Жайворон. — Ну, добре вже, Ендрю, нехай буде, як ти хочеш. Він спатиме в моїй кімнаті. Та я ніколи вже не буду щаслива. Ніколи, ніколи! Через цього поганого пса!

Вона втерла сльози і повела далі:

— Я ніколи такого не сподівалася від тебе, Ендрю! Та я нічого більше не скажу, нехай я страждатиму мовчки. А це… е-е-е… створіння я зватиму Приблудою чи Знайдою… чи…

При цих словах міс Жайворон чужий собака поглянув на неї вкрай обурено, а Ендрю голосно гавкнув.

— Вони кажуть — ви повинні звати його Віллебі, й ніяк інакше… — сказала Мері Поппінс. — Його ім'я — Віллебі.

— Віллебі? Ну й ім'я! Чимраз то краще! — сказала міс Жайворон у розпачі. — А що він зараз каже? — обернулася вона до Мері Поппінс, бо Ендрю знов гавкнув.

— Він каже, що коли він повернеться, ви більше не повинні силувати його одягатися в пальто і їздити до перукарні. Це його останнє слово, — відповіла Мері Поппінс. Запала тиша.

— Що ж, гаразд, — озвалася нарешті міс Жайворон. — Але я тебе попереджаю, Ендрю: якщо ти помреш від застуди — я не винна!

Сказавши це, вона повернулася і з ображеною міною пішла сходами вгору, шморгаючи носом і змахуючи зі щік останні сльозини.

Ендрю задер голову до Віллебі, немов казав: «Ходімо!», і приятелі біч-о-біч неквапом подалися садовою доріжкою, вимахуючи хвостами, ніби прапорами, і слідом за міс Жайворон увійшли до будинку.

— А бач, він і не нікчема! — сказала Джейн на сходах, коли вони з Майклом йшли до своєї кімнати.

— Ні, — погодився Майкл. — Але як тобі здається, звідки Мері Поппінс знала про це?

— Хтозна, — відповіла Джейн. — А вона нам ні-коли-ніколи не скаже, це я знаю.

КОРОВА-ТАНЦЮРИСТКА

Джейн лежала в ліжку. Голова її була підв'язана строкатою шовковою хустиною Мері Поппінс у неї боліло вухо.

— А як воно тобі болить? — став допитуватись Майкл.

— Так, наче в мене в голові гармати бухкають, — сказала Джейн.

— Справжні гармати?

— Ні, тріскачки.

— О-о! — тільки й промовив Майкл.

Ще трішечки, і він би й собі схотів, щоб у нього боліло вухо. Бо виходить, що це так цікаво!

— Почитати тобі книжку? — сказав він і рушив до полиці.

— Ні, я не можу слухати, дуже болить, — відповіла Джейн, притуливши до вуха руку.

— А хочеш, я сяду біля вікна і буду тобі казати, що побачу?

— Ну сядь, — сказала Джейн.

І Майкл майже цілий день сидів біля вікна й розказував Джейн про все, що діялося надворі. Часом те, що він казав, було нудне собі, а часом то й дуже цікаве.

— Он Адмірал Бум! — повідомляв він. — Вийшов з хвіртки й біжить кудись. Вже близько. Ніс червоний-червоний, і циліндр на голові. О, він уже проти сусідської хвіртки!

— А він каже «Хай мені горлянка лусне!»?

— Не чути. Мабуть, каже… Одна покоївка міс Жайворон вийшла в садок. А Робертсон Ей у нашому садку підмітає листя і дивиться на неї через огорожу. А тепер сів, відпочиває.

— У нього серце хворе, — сказала Джейн.

— Як ти знаєш?

— Він мені сказав. Говорив, що лікар йому наказував якомога менше працювати. А тато казав, що коли Робертсон Ей робитиме, як наказував лікар, то він його звільнить… Ох, як же ж бухкає! — скрикнула Джейн, знов хапаючись за вухо.

— Ого! — раптом вигукнув Майкл біля вікна.

— Що там таке? — підхопилася в ліжку Джейн. — Кажи!

— Такого ще не бувало! У Вуличці — корова! — кричав Майкл, підстрибуючи на стільці.

— Корова? Яка тобі корова? Корова — посеред міста? Що ти кажеш? Мері Поппінс! — загукала Джейн. — У Вуличці — корова! Майкл каже!

— Бо корова! І йде помаленьку. Задирає голову через усі хвіртки і роздивляється скрізь, наче що загубила, а тепер шукає!

— І я хочу подивитися, — заквилила Джейн.

— Он! — вказав Майкл за вікно і поглянув на Мері Поппінс. — Чудно, правда?

Мері Поппінс невдоволено визирнула у вікно. І раптом аж заніміла з несподіванки.

— Нема тут нічого чудного, — сказала вона, обернувшись до Джейн і Майкла. — Я знаю цю корову. Вона була щира приятелька моєї матері, і я буду вам вельми вдячна, якщо ви розмовлятимете з нею чемно.

Вона розгладила на собі фартух і поглянула на дітей дуже суворо.

— А ви її давно знаєте? — ввічливо спитав Майкл, сподіваючись, що, коли поводитиметься якнайчемніше, то довідається про корову ще щось.

— Знала вже й тоді, як вона ще до Короля не ходила.

— А коли це було? — улесливо спитала Джейн.

Мері Поппінс перевела погляд десь у далину. Її очі немовби дивилися на щось, чого діти не бачили. Вони напружено чекали.

— Було це в давню давнину, — почала Мері Поппінс неквапливо, як звичайно розказують казку. Тоді помовчала, ніби пригадуючи собі те, що сталося за багато сотень років до нашого часу.

Руда Корова — таке вона мала ім'я. Моя мати казала, що це була дуже статечна Корова, і добре їй велося. Вона жила в лузі, найкращому за всі довколишні луги, широкому й рясно вкритому жовтцем з квітками завбільшки як блюдця і кульбабами, що стояли виструнчившись, мов солдати. Як тільки вона з'їдала голову одного такого солдата-кульбаби, натомість умить виростав інший, у зеленому військовому мундирі і жовтій гусарській

1 ... 7 8 9 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мері Поппінс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мері Поппінс"