Читати книгу - "Незвичайні пригоди в лісовій школі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зараз саме урок музики, і вчитель сольфеджіо Бегемот Гіпопотамович розучує зі школярами нову спортивну пісню.
От послухай.
Диригуючи своєю мідною трубою, яка називається красиво й урочисто — тромбон, Бегемот Гіпопотамович виводить:
Якщо хочеш
Бути скорим,
Дужим, спритним
І бадьорим, —
Стань спортсменом!
Стань спортсменом!
І всі дружно підхоплюють:
Стань спортсме-ено-ом!..
А Кося Вухань, який має абсолютний слух (ще б пак, такі вуха!), далі тягне соло:
Якщо хочеш Бути добрим,
Благородним І хоробрим, —
Стань спортсменом!
Стань спортсменом!
І всі підхоплюють:
Стань спортсме-ено-ом!..
Вовчик Вовченко і Рудик Лисовенко навмисне фальшивлять, але хіба вони в силі зіпсувати пісню!
Їхні голоси тонуть у дружному хорі.
Проте класна керівничка Пантера Ягуарівна, сидячи в учительській і перевіряючи зошити (контрольну з математики), чує це і скрушно хитає головою:
— От шибеники! І коли вони врешті виправляться!
Тут же в учительській сидять інші вчителі — і викладачка лісознавства Лисавета Патрикіївна, і вчитель лісової історії Мамонт Африканович, і вчителька лісової географії Жирафа Жирафіївна, і фізкультурник, знаменитий спортсмен, колишній чемпіон лісів і джунглів серед мавп Макак Макакович.
А директор школи Бурмило Михайлович Ведмідь замкнувся у себе в кабінеті і пише звіт за перше півріччя.
На вигляд він суворий і непривітний, але насправді добряга й дуже любить дітей. От і зараз, пишучи звіт, він згадує кожного учня і сам до себе лагідно усміхається. Він дозволяє собі це тільки на самоті. А от вийде з кабінету і знову насупиться. Він вважає, що лагідним бути непедагогічно. Хіба з ними можна? Вони ж на голову сядуть. Той же Вовчик Вовченко, дай йому волю, хвоста тобі одгризе…
Бурмило Михайлович зітхає і, по-учнівському схиливши голову набік, продовжує писати.
Що б там не було, нарікати не слід. Справи у школі йдуть непогано. І успішність, слава Богу, досить висока, і дисципліна не така вже й низька. А колись?.. І згадувати не хочеться. Ще трохи — і довелося б Вовченка у звірячу колонію відправляти — неповнолітнім правопорушником зробився. Подумати тільки — у Бегемота Гіпопотамовича, викладача сольфеджіо, тромбона поцупив!.. Зв’язався з дорослим бандитом-рецидивістом шакалом Бацилою і, заляканий ним, трохи сам злодієм не став.
Добре, що Кося Вухань і Колько Колючка виявилися справжніми молодцями. Не злякалися шакала Бацили, допомогли викрити його і вигнати з лісу.
А якими ж боягузами прийшли вони до школи! Тіні власної боялися. Тепер зовсім не те — приємно на них дивитися.
Вовченко, правда, зразковим учнем не став, потроху порушує дисципліну, ще й на Лисовенка погано впливає, але що ви хочете, де ви бачили, щоб порушники дисципліни одразу стали зразковими? Так навіть у казках не буває…
— Ні! Непогано йдуть справи у школі. Непогано!
Бурмило Михайлович усміхається.
А учні у класі співають, а учні заливаються:
Якщо хочеш Бути добрим,
Благородним
І хоробрим, —
Стань спортсменом!
Стань спортсменом!
Стань спортсме-ено-ом!
І хто знає, як усе б склалося, коли б на другий день після того, як ми з тобою, друже мій дорогий, зазирали до класу, не з’явилась новенька.
Одчинилися двері, і Пантера Ягуарівна ввела до класу товстеньке дике порося у смугастому платтячку і з великим смугастим бантом на голові. Ввела і сказала, як завжди кажуть учителі в таких випадках:
— Знайомтеся, діти, це наша нова учениця. Хрюша Кабанюк.
— Хрю… хрювіт! — сказала новенька, сіла за вільну парту і одразу почала щось їсти.
— Яка симпатичненька! Правда? Яке в неї платтячко! — зашепотіла Соня Лось.
— Ага! — закивала Зіна Бебешко. — А бе-бе-бантик який! Мені так подобається!
— І меніу! І меніу! — підхопила Раїска Мняу.
— Пхе! Подумаєш! Звичайнісінька свиня, та й усе! — скривився Вовчик Вовченко. — Чортзна-що і збоку бантик.
— Плавильно! — сказав Рудик Лисовенко (він не вимовляє літери «р» і замість «правильно» говорить «плавильно»).
Кося Вухань і Колько Колючка промовчали.
Хрюша їм теж не дуже сподобалась, але підтакувати Вовченку й Лисовенку вони не захотіли.
Хоча після пригоди з шакалом Бацилою Вовчик до них більше не чіплявся, але й дружби поки що не виходило.
На першому уроці була лісова історія.
Мамонт Африканович дуже цікаво розповідав про древніх шаблезубих тигрів, але слухали його неуважно, як то кажуть, у піввуха.
Усі раз у раз позирали на парту, де сиділа, щось хрумкаючи, новенька.
А коли продзвенів дзвоник на перерву й учні вибігли у двір, Кося Вухань перший загукав:
— Цур не квач!
— Цур не квач! Цур не квач! Цур не квач! — загукали всі, розбігаючись.
— Хрюшо! Ти — квач! — одбігаючи останньою, крикнула Соня Лось.
— А я-а не гра-аюся! — мляво сказала новенька, повільно щось жуючи.
Всі розгублено завмерли.
— Чого?
— Не-е хо-очу-у…
І так вона якось це сказала, що всім одразу стало нудно й нецікаво, ніхто не побіг, і ніхто не став нікого доганяти, і гра у квача розладналася.
Потинялися вони по шкільному подвір’ю, дочекалися дзвоника і пішли на урок.
— Ну й маруда ця Хрюша! — скривився Вовчик Вовченко.
— Плавильно! — підтакнув Рудик Лисовенко. І хоч як не хотілося Косі й Колькові з ними погоджуватися, заперечити було нічого. З цього все й почалося. Яку б гру діти не заводили, Хрюша нудно тягла:
— Не-е хо-очу-у! Мені не-еціка-аво-о!
І всім чогось теж одразу ставало нецікаво, і жодна гра не клеїлася.
На перервах усі тепер нудилися, вештаючись по шкільному подвір’ю.
І взагалі з ними діялися якісь дивні речі.
Наприклад, одного разу Соня Лось і Вірочка Вивірчук поверталися додому. По дорозі їм трапилося пташеня, яке випало з гнізда і жалібно пищало в траві. Соня й Вірочка були найдобрішими у класі, завжди всім співчували, допомагали, жаліли всіх. Вірочка до того ще й дружила з пташками, — стрибаючи по деревах, часто гостювала у гніздах.
А тут вони мовчки одвернулися і прочовгали мимо. Соромилися глянути одна одній у вічі, але не могли примусити себе зупинитися і допомогти бідному пташеняті.
Їм було ліньки…
Іншого разу Вовчик Вовченко і Рудик Лисовенко провалилися ненароком у яму. І хоч яма була неглибока і з неї досить легко було вилізти, ставши один одному на плечі, вони лежали й не вилазили. Їм було ліньки це робити. А всі стояли навколо ями і дивилися. І ніхто не робив навіть спроби витягти Вовчика й Рудика. Всім теж було ліньки. І якби не вчитель фізкультури Макак Макакович, Вовчик і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди в лісовій школі», після закриття браузера.