Читати книгу - "Кінець зміни"

— Що ти маєш на увазі, Керміте?

— Ти мав рацію, це в газети потрапить. Таку фігню в стилі серіалів народ любить, на цьому тлі їхнє життя виглядає краще…

— Цинічно, але, мабуть, правда, — зітхає Іззі.

— …але будь-який зв’язок із мерседесом-убивцею тут скоріше на рівні домислу і вимислу. — Ходжес не дуже впевнений, що думає саме так, але звучить це непогано. — Тут ми бачимо звичайну евтаназію — літня жінка не витримала страждань дочки. Може, коли Еллертон відкручувала кран на балоні з гелієм, її останньою думкою було: «Скоро ми побачимося, моя люба, — і, коли я ходитиму небесними шляхами, ти будеш поруч!»

Іззі пирхає, а Піт сидить блідий і замислений. Ходжес раптово згадує, що колись давно — може, тридцять років тому — Піт із дружиною втратили первістка, дочку, через синдром раптової смерті немовлят.

— Сумно це — газети день-два з цим носитимуться, але такі речі щодня у світі відбуваються. Щогодини, наскільки я розумію. То кажіть уже, в чому річ.

— Та, мабуть, ні в чому… Іззі каже, що нічого особливого.

— Так і каже, — підтверджує Іззі.

— Мабуть, Іззі гадає, що в мене вже з головою не все гаразд біля фінішу.

— Ні, Іззі так не гадає. Іззі гадає, що тобі час уже витягти з голови таргана під назвою Брейді Хартсфілд.

Вона кидає оксамитовий погляд на Ходжеса.

— Міс Джібні, можливо, і є суцільним клубком нервових тіків і химерних асоціацій, але треба їй віддати належне — вона рішуче зупинила годинник Брейді Хартсфілда. Він тепер валяється в мозковій травматології в Кайнера, і лежатиме, мабуть, доки вхопить запалення легенів і ґиґне, чим зекономить державі купу грошей. Судити його за те, що він скоїв, не будуть ніколи, і ми всі це знаємо. Його не спіймали за оте побоїще в центрі, але Джібні не дала йому підірвати дві тисячі дітей в глядацькій залі «Мінго» рік по тому. Це, друзі мої, варто визнати. Вважати перемогою і рухатися далі.

— Ух, — реагує Піт. — І довго ж ти тримала це в собі!

Іззі намагається не всміхатися, але їй не вдається. Піт усміхається у відповідь, і Ходжес думає: а вони разом працюють добре, як ми з Пітом працювали. Шкода буде розривати таку пару. Правда шкода.

— Та довгенько, — каже Іззі. — То скажіть йому! — звертається вона до Ходжеса. — Ну це ж, принаймні, не сірі чоловічки з «Секретних матеріалів».

— Ну? — питає Ходжес.

— Кейт Фраєс і Кріста Кантрімен, — говорить Піт. — Обоє десятого квітня зранку були в центрі, де Хартсфілд своє зробив. Фраєсу було дев’ятнадцять, втратив майже повністю одну руку, зламав чотири ребра, отримав внутрішні ушкодження. Також втратив сімдесят відсотків зору на праве око. Кантрімен — двадцять один рік, поламала ребра, руку, отримала травми хребта, від яких лікування таке тяжке й болюче, що й уявляти не хочу.

Ходжес теж не хоче, але він не раз уже замислювався про долю жертв Брейді. Здебільшого про те, як змінити людям життя на роки за сімдесят страшних секунд… а у випадку Мартіни Стовер узагалі назавжди його поламати.

— Вони щотижня зустрічалися на терапевтичних сеансах у центрі під назвою «Одужання — це ти!» і закохалися. Їм кращало… потроху… вони збиралися одружитися. І раптом у лютому торік — разом здійснили самогубство. Як співається в якійсь старій панківській пісні — наїлися таблеток і померли.

Ходжес подумав про подрібнювач на столі біля ліжка Стовер. Подрібнювач із рештками оксікодону. Мати розчинила його весь у горілці — але ж на столику, напевне, було й чимало інших наркотичних лікарських засобів. Навіщо вона морочилася з пакетом і балоном, коли можна було проковтнути жменю вікодину, запити жменею валіуму — і порядок?

— Фраєс і Кантрімен — це з таких молодіжних самогубств, які трапляються щодня, — зауважує Іззі. — Батьки сумнівалися щодо їхнього шлюбу. Хотіли, щоб ті почекали. А втекти разом вони не могли, правильно? Фраєс ледве міг ходити, а роботи не було в жодного. Страховки їм вистачило на те, щоб покривати щотижневу терапію і харчуватися вдома йому і їй, — але це не такий люкс, як отримала Мартіна. Одне слово — трапляється така фігня. Навіть збігом цього не назвеш. Після серйозних травм люди можуть впадати в депресію, а від депресії іноді кінчають із життям.

— Де вони це зробили?

— У спальні Фраєса, — розповідає Піт. — Коли його батьки з молодшим братом поїхали на день до парку «Six Flags». Наїлися таблеток, залізли в ліжко і померли в обіймах одне одного — як Ромео і Джульєтта.

— Ромео і Джульєтта загинули в склепі, — виправляє Холлі, повернувшись із кухні. — У фільмі Франко Дзефіреллі, найкращому за цією п’єсою.

— Ага, зрозуміло, — каже Піт. — Спальня, склеп — ну хоч на одну літеру починається.

Холлі бере зі столика номер «Inside View», заломлений так, що видно фотографію Джонні Деппа: на вигляд він чи то п’яний, чи під кайфом, чи мертвий. Чи правда вона цілий день читала скандальні статті в кімнаті? Коли так, то в неї справді був вільний день.

Піт питає:

— У вас досі той «мерседес», Холлі? Отой, що його Хартсфілд украв у вашої двоюрідної сестри Олівії?

— Ні. — Холлі сідає; складена газета лягає на її акуратно зведені коліна. — Я її торік у листопаді обміняла на «пріус», як у Білла. Він бензину багато їв і взагалі екологічно шкідливий. Та й мені моя психолог порадила. Сказала, що коли вже півтора роки минуло, то мене вже він не настільки міцно тримає і його терапевтична цінність вичерпалася. А чому вас це цікавить?

Піт нахиляється вперед і складає руки, впершись ліктями в розставлені коліна.

— Гарстфілд заліз у той «мерс», відімкнувши двері такою електричною штучкою. Її запасний ключ лежав у бардачку. Можливо, він знав, де ключ, а може, бійня в центрі сталася просто тому, що йому пощастило. Ми ніколи напевне не дізнаємося.

А Олівія Трелоні, думає Ходжес, дуже схожа була на свою двоюрідну сестру — як і Холлі, нервова, весь час обороняється, напевне, не любителька тусуватися. Зовсім не дурна, але любити таку непросто. Ми вважали, що вона вийшла з «мерседеса», не замкнувши його й залишивши ключ у запаленні. Ну і тому що, на якомусь первісному рівні мислення, де не діє ніяка логіка, хотіли, щоб саме так усе пояснювалося. Вона дістала всіх. Ми чули її постійні заперечення, зарозумілу відмову взяти на себе відповідальність за власну легковажність. Ключ у сумочці, який вона нам показувала? Ми вирішили, що то запасний.