Читати книгу - "Кінець зміни"

— Вони прийшли сюди о п’ятій сорок п’ять, — розповідає Іззі. — У них є ключ, то вони не мають стукати чи дзвонити. Іноді Мартіна спала до пів на сьому, каже Карстерс. Місіс Еллертон у таку пору вже не спала, вставала десь о п’ятій і тут-таки варила собі каву. А цього ранку жінки прийшли, її не зустріли й запаху кави не почули. То подумали, що хазяйка випадково заспала, то й на здоров’я. Вони навшпиньках пішли до спальні Стовер, онде по коридору, подивитися, чи прокинулася вже вона. І ось що побачили.

Іззі показує наступне фото. Ходжес очікує, що Холлі знову гидливо скаже «у-у…», але жінка мовчить і уважно придивляється. Стовер лежить у ліжку, ковдра сповзла їй до колін. Спотворене обличчя так і не відновилося, але те, що залишилось від нього, має доволі мирний вигляд. Очі заплющені, покручені руки складені на грудях. Із худого живота стирчить годувальна трубка. Її візок, котрий Ходжесу більше нагадує часову капсулу для космонавта, стоїть поряд.

— У спальні Стовер сильно пахло. Але не кавою. Алкоголем.

Іззі гортає. Ось столик біля ліжка Мартіни зблизька. Охайні рядочки таблеток. Подрібнювач, потрібний, щоб давати їх паралізованій жінці. А посередині — дикою недоречністю стирчить 0,75-літрова пляшка горілки «Smirnoff Triple Distilled»; поряд — пластиковий шприц. Пляшка порожня.

— Жінка діяла так, щоб не схибити, — відзначає Піт. — «Смірновка» потрійної дистиляції — це сто п’ятдесят відсотків.

— Я так уявляю, що вона хотіла, щоб із дочкою все сталося якомога швидше, — говорить Холлі.

— Непоганий здогад, — відказує Іззі, але дуже сухо. Їй байдужа Холлі, а Холлі — вона. Ходжес це знає, але не розуміє причини. А оскільки Ізабель вони бачать рідко, то він ніколи не завдавав собі клопоту поспитати про це в Холлі.

— А є подрібнювач зблизька? — питає Холлі.

— Звичайно. — Іззі гортає, і на наступній фотографії подрібнювач для таблеток уже здоровенний, немов летюча тарілка. У його чаші залишаються сліди білого порошку. — Пізніше на тижні знатимемо точно, але видається, що це оксикодон. Вона отримала його за рецептом лише три тижні тому, як свідчить ярличок, а зараз пляшечка з-під нього така сама порожня, як і з-під горілки.

— Мати подрібнила таблетки, вкинула в пляшку і вилила всю горілку Мартіні в трубку для годування. Мабуть, це ще ефективніше за смертельну ін’єкцію.

Іззі знову гортає. Отепер Холлі справді каже «у-у…», але не відводить очей.

Перший знімок ванної, пристосованої під потреби інваліда, — широкий план: видно низьку тумбу з раковиною, так само низько розташовані вішаки для рушників і величезну комбінацію ванни й душової. Душова кабінка зачинена, ванну видно повністю. Дженіс Еллертон лежить у воді, яка закриває її до плечей, у рожевій нічній сорочці. Ходжес гадав, що, коли жінка лягала в ванну, сорочка мала б надутися і спливти на поверхню — але на цьому знімку місця злочину вона прилягає до худенького тіла жінки. На голові в неї поліетиленовий пакет, обв’язаний навколо шиї якимось махровим пояском від купального халата. Із пакета витикається трубочка, приєднана до невеликого балону, що лежить на підлозі. На його боці етикетка із зображенням дітей, які сміються.

— Набір самогубці, — коментує Піт. — Напевне, вона про таке в Інтернеті вичитала. Там багато сайтів, де розповідається, як це робити, докладно і з картинками. Коли ми прийшли, вода у ванній була прохолодна, але сідала вона, напевне, в теплу.

— Це, з ідеї, мало полегшити їй страждання, — додає Іззі, і хоча вона й не каже «у-у…», але її обличчя на мить гидливо напружується, коли вона прогортає до наступного знімку: Дженіс Еллертон зблизька. Пакет запітнів від останнього видиху, але Ходжес помічає: жінка заплющила очі. Вона також відійшла мирно.

— У балоні був гелій, — каже Піт. — Його можна придбати у великих дисконтних крамницях. Узагалі він призначений, щоб кульки надувати на дні народження малим бешкетникам, але цілком годиться й для того, щоб себе вбити, — якщо надягнути пакет на голову. Спочатку запаморочення, потім дезорієнтація — і тоді вже пакет не знімеш, навіть якщо раптом передумаєш. Далі — непритомність, а потім смерть.

— Прогорніть до попереднього, — каже Холлі. — Де всю ванну видно.

— А, — коментує Піт. — Доктор Ватсон, здається, щось помітив.

Іззі гортає назад. Ходжес нахиляється нижче, мружиться: зблизька він бачить уже не так гарно, як колись. І помічає те, що побачила Холлі.

Поряд із сірим шнуром, увімкненим в одну з розеток, лежить маркер. Хтось — напевне, Еллертон, адже її дочка вже своє відписала, — намалював на тумбочці єдину літеру — Z.

— Що скажете про це? — питає Піт.

Ходжес замислюється.

— Це її передсмертна записка, — урешті говорить він. — Z — остання літера в абетці. Коли б вона знала грецьку, тут була б омега.

— Оце і я думаю, — каже Іззі. — Коли подумати, навіть красиво.

— Z — це знак Зорро, — нагадує Холлі. — Мексиканського вершника в масці. Фільмів про Зорро було безліч, в одному був Ентоні Хопкінс у ролі Дона Дієго, але кіно не найкраще.

— Це може бути пов’язано зі справою? — питає Іззі. На обличчі в неї написана ввічлива цікавість, але в голосі помітна шпилька.

— Ще телесеріал був… — продовжує Холлі. Вона, немов загіпнотизована, вдивляється у фото. — У Діснея знімали, ще за чорно-білого часу. Місіс Еллертон могла бачити його в дитинстві.

— Ви хочете сказати, що вона шукала прихисту в дитячих спогадах, готуючись накласти на себе руки? — У голосі Піта Ходжес відчуває сумнів. — Певне, може бути.

— Скоріше повна фігня, — закочує очі Іззі.

Холлі не звертає на це уваги.

— Можна зазирнути в ванну? Я там нічого не торкатимусь, навіть в оцьому. — Вона підіймає маленькі руки в рукавичках.

— Почувайся як вдома, — не замислюючись, відказує Іззі.

Іншими словами, подумки перекладає Ходжес, відчепися й дай дорослим поговорити. Ставлення Іззі до Холлі його не дуже турбує, та й тій воно як з гуски вода — то, мабуть, немає чого й перейматися. Та й справді Холлі сьогодні якась дуже вже непосидюча, кидається на всі боки. Мабуть, річ у фотографіях, міркує Ходжес. Наймертвішими люди виглядають саме на поліцейських знімках…

Холлі побрела дивитися ванну. Ходжес відкидається на спинку стільця, закидає руки за голову, розставивши лікті. Заморочливий шлунок сьогодні зранку не так уже його турбує — мабуть, тому, що він перейшов із кави на чай. Коли так, треба буде запастися кількома пачками «PG Tips». Як же його втомив постійний біль у шлунку.

— Чи не хочеш сказати, що ми тут робимо, Піте?

Піт