Читати книгу - "Українська міфологія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— «Це в нас учитель був, це вже я того учителя знаю. Ну, до в Норинцях дуже музика грала, а вон дуже танцював, співав гарно. І пошов вон у Норинці на те гуляннє. І цілу ноч танцював, і закуска на столах була, і віпивка. Каже, шо «такої я закуски ше ніколи не бачив і не чув». Да танцовав-танцовав, танцовав-танцовав — целу ноч танцовав. Коли, як проспєвали півні да стало розвиднювати, а вон подививса — аж вон на болоті на купині лежить, только конска кучечка. А вон коло його танцовав, і його єв, і сам обброхавса аж по уші. А тоди пришов додом, як розвóдніло».[92]
Нерідко трапляються описи чорта як «панича» чи «пана», зазвичай із люлькою:
— «Був в нас случáй такий, шо ото дві жінки пасли худобу (ото з Великосілля). То тій другій жінці показалося — такий пан вийшов в капелюсі: чорний, гострий, каже [капелюх], так перевертався, скакав, і вона ся сміяла, сміяла, каже: дивись, який панисько (а та друга не виділа). Перевертався, а вона ся сміяла, а тоди він встав, каже: «Я тебе вóзьму». Та як злементувала несвóїм голосом — пришла додому — синя вся. То ше теща моя росказувала: «А я ніц не виджу», — каже. То нечиста сила».[93]
— «Зараз ходят люди — і двананціта, й друга, й перша — і нихто ничо не видит. Ну а ранче, ше як мій тато жив, то чогось люди виділи. Каже: отак, як наша хата, і тако через лукý переходили на дорогу. Ну то бýло на Йордань, на Святий вечір тато йшов. До церкви. Стоїт, тато каже, пан. Файка така закручена. Каже: волосся так мені аж дротом стало. Я так перейшов боком і пішов до церкви. Той пан так і лишився. Перше старі люди много говорили».[94]
Побутує популярне оповідка про зустріч із таким «паном», під час якої селянин міняє свою стару черепульку на гарну пацьоркову люльку «пана», а вдома з’ясовує, що то кізяк чи сухий патик. Такий сюжет є одним із найвідоміших в Україні:
— «Це колись, як розказували, шо йшов в млин чоловік із Черніговки (с. Велика Чернігівка — В. Г.). Да йде собє в капелюшé — старий, бо б’єднй був — і курит там якусь папиросу. Аж панич такий стоїт на мосту: «Шо це ти, — каже ж до нього, — у такім старім? На тобє нового капелюшá, наклади». Ну, взяв, наклав, а свого там пов’єсив на березі. А папироса взяв: «На тобі, — каже, — люльку». Ну, той взяв, до курит люльку… До приходит в млин, а там чоловєки сидят — да засміялися. «Шо це ти, — кажут, — здурів, чи шо?» — наклав сувóрчик із кошá на голову за капелюшá, а в зубах — сучок із кореня — за люльку. Ну то так і курив. Каже: «От, проте здурив і мене недобрий». Назад, вже розвиднило, вон йде вже вдень: та й тей капелюш уже лежит, де він поклав, і папирос».[95]
— «Іде один мужик уночє провірєти кони на паствище. Перед опівночи. Передибає єго панок, курит люльку: таку делікатну, пацьорковану, шо ну. Скри сі сиплєт. І він іде, курит люльку череплєну, таку міняльську. «Добрий вечір». — «Добрий вечір». «Замінєймосі люльками», — каже той дідько тому ґазді. Ґазда подививсь — та єк не замінєти: в мене таке череплєне, сюди-туди, а в того така пацьоркова, делікатезна… «На тобі», — та й подав свою люльку. Та й вроті принєв у него люльку. Пішов д’ конєм, подививсі там на пасовище на коні, де вни сі находєт до днини, приходит д’ хаті, надумав, шоби закурив. Він по кишеньох — люльки нема. Находит у кишени кочєн сухий з капусти. Ну а це шо за кара? Не може до себе чоловік прийти. Але до рання якось добув, ше дріманув, рано йде по конє — здибає на стежци свою люльку. Де він йому давав, там вона і впала. А як він кочєн підбирав? То вже не вгадати».[96]
— «Диявол як є, то найбільше п’яному хлопу показує, бо п’яний хлоп думає про одне. Колись ше розказували, шо був такий дідо, він хати клав. То раз він йшов додому, а там була така хата, шо все казали, шо там є шось зле. То він як йшов повз ту хату, то йому огень на дорозі показався (То була зима, та й він в багні на дорозі руки грів). Той іде далі, а йому якийсь пан показався, та й каже: «Давай люльками поміняємось», — а в того пана така гарна люлька, а в чоловіка проста. А в того ше й тютюн такий добрий. Та й приходить додому (а в нього руки брудні) та й він каже жінці: «Ти глянь, яку я люльку заміняв!», — а та люлька набита колючками, а тому пану він люльку з тютюном дав. Та ще розказав, шо руки погрів, а вони всі в багнюці. В нас хутір є, Мокрий, там завжди казали, шо нечиста сила є».[97]
— «Ще в нас колись так старі люди розказували. Раньше ґазда чо[го] ніколи не виїздив, як після дванадцятої години, як когут запіє?… Запіє когут — тоди осібняк їхав дорогов. Чого? От одного разу йде ґазда бідолаха, десь з дороги йшов, дорога таво наша, шо веде попри церкву. Над’їхала, каже, така бричка, такі, каже, два пани. «Сідайте, — кажуть, — ґаздо, ми Вас підвеземо». Всьо, дали ґазді закурити. Ґазда сі рано пробуджєє — ґазда в такій шпині лежит, десь ’го кинули, дали такий кусок тернини, а на тернину наложили конєчку (кінські «балабухи» — В. Г.), аби курив. А він сі каже, шо я перехрестив, шо сі щєстє трапило, шо мене підвезли. Так сі, каже, перехрестив і сі не опамятав, де я є».[98]
Дещо по-інакшому обіграно суть цього сюжету в таких розповідях:
— «Мама розказувала, шо в неї був брат. І він ходив у сусідне село до дівчини. Каже, нарешті він іде… по опíвночу, ну, засидів си, не ночував там в неї, але йшов додому (це не мóжна бýло, аби дес ночував хлопец в дівчини). І він іде попри цвинтар, віходит з цвинтарі чоловік і дає їму люльку закурити. (Це не брехнє́, це мóї мами рідний брат розказував). І він з тов люльков іде, і лиш відійшов два
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська міфологія», після закриття браузера.