Читати книгу - "Vivat Academia!"

Ляна не зрозуміла, коли вона встигла це все помітити. Реальний світ на якусь мить здався їй рідним і знайомим у більшій мірі, ніж царина візерунків. Щойно двері зачинилися за спинами дівчат, як Ляна клацнула відчиненим замком і вкинула ключ собі до кишені.

За кілька секунд двері здригнулися. Істоти майже наздогнали дівчат…

— Чому ти нас не залишила? — запитала Ляна, підступаючи до захеканої Ели. Ляна і сама важко дихала, хоча їй нікого тягти на собі не довелося. — У тебе єдиної були шанси без проблем дістатися шляху.

— У мене? — Ела підвела брови.

— Ти у бігу краща за мене чи Волю, — про Талію Ляна згадувати не стала, і даремно — та одразу набурмосилася, — і маєш надійний захист від істот. Ти могла б знайти шлях і там до ранку досидіти.

— Захист, — Ела подивилася на книгу Вищого, яку не загубила попри всі пригоди, — розвіявся б, вчини я не так, як Вищий заповідав. Кидати друзів у халепі — цього Він стовідсотково робити не радив. А твоя Воля на чому спеціалізується?

— І чому вона стала така спокійна і слухняна? — Талія підозріло примружилася.

Талія досі знала про спеціалізацію Ляни менше, ніж Ела. Вони, зрештою, і спілкувалися не так давно, і між ними менше чого було. Якісної сварки так ніколи не траплялося, а це заважає дівчатам як слід розуміти одна одну.

— Тому що я спеціалізуюся на притяганні, відштовхуванні, омані і узагальненій структуризації, — завчено відповіла Ляна. — Я відштовхнула Волю від Західа і притягнула її до себе. Тепер вона трошки… Неадекватна.

Воля кивнула головою, ніби на підтвердження.

— То ти і з нами таке могла зробити? — вела далі Талія. — Зі мною, з Рисею? У будь-який момент?

— Не знаю, — чесно відповіла Ляна.

— І те, що з тобою бувало так… добре — це теж через твою спеціалізацію? — не вгавала Талія.

— Ні, — замість Ляни відповіла Ела. — До сьогодні я лише одного разу бачила, як Ляна вдається до практики. У нас же саму теорію викладають. Вона, мабуть, ще й не знала, чи вдасться їй Волю заспокоїти.

— Воле, на чому ти спеціалізуєшся? — тим часом запитала Ляна. До Талії звертатися їй не хотілось. Якийсь неприємний осад лишала уся та розмова. Хай Талія з Елою спілкується, з Елою будь-хто порозуміється, як вона того захоче. Адже має неабияке відчуття співрозмовника — з нею як на сповіді у Вищого, очищуєшся.

— Пошук захованого, — негайно озвалася Воля.

— Тому ви з Західом і зійшли зі шляху? — усвідомила Ляна. — Ти точно знала, що зможеш туди повернутися?

— Так, — погодилася Воля.

— Провести нас зможеш? — ще не вірячи в успіх, запитала Ляна. Права рука дівчини самовільно стиснулася у кулак, наче нагадуючи — проблеми ой як не позаду.

— Зможу, — сказала Воля.

— Тоді пошукай поки у цьому приміщенні щось корисне, — вирішила Ляна. — Тільки не їжу чи питво — ми їх вживати не можемо.

«Хоча ми, мабуть, таки можемо, — подумала. — Я і Воля».

— Ноги болять, — поскаржилася та, наче почувши Лянині думки.

— Терпи, — зітхнула Ляна. Її рука вже не боліла — просто їй не належала. Але шкоди поки робити не збиралася. Тож Ляна пошукала вимикач. Вона не думала, що світло у Чорному Секторі ввімкнеться. Тут техніка взагалі не працювала, що вже казати про електроенергію.

Ан ні — світло увімкнулося. Талія здригнулася, Ела підвела голову, роздивляючись квадрати старовинних ламп на стелі.

— Вікна, — ворухнулися губи Талії.

У приміщенні справді було два вікна. Істоти Чорного Сектору, наче приклеєні до них з того боку, зреагували на світло несхвально. Закричали, подаючись вперед, ламаючи скло. Ляна вилаялася собі під ніс. Мала б зрозуміти, що у таких старих будинках багато великих вікон!

— Там далі є приміщення без вікон, — спокійним голосом повідомила Воля. — І його також можна замкнути зсередини. Тільки замка я там не бачу…

— Ану, геть! — Ела прудко рвонула до найближчого вікна, виставляючи поперед себе книгу Вищого і не боячись уламків скла. Істоти відступили, сичачи щось очевидно несхвальне. Права рука Ляни без волі на те власниці зринула у повітря, націлюючись на друге вікно. Секунда — і істоти, що вже пролізали у нього, відпихаючи одне одного, вилетіли надвір разом із шибкою.

— Тало, замок! — гукнула Ела, але відповіді не отримала. Ляна почала креслити візерунок на стіні біля вікна.

Талія тим часом зігнулася, обпершись об стіл. Її обличчя було зовсім сірим.

— Воле, візьми замок. — Ляна намагалася говорити спокійно, але голос поволі починав дрижати.

Їй було страшно. І не чорнооких істот боялася Ляна, не їхніх смертельних обіймів, не того, що тепер — така, як вони: вона боялася не впоратися. Провалитися. Раптом нічого не вийде?

— Я не можу, — відповіла Воля.

— Чому?! — До Ляни підступала паніка, і зупинити ту паніку було нікому.

Відкинені Ляною істоти підвелися на ноги і рушили до вікна. Біля сусіднього вікна стовбичило ще кілька гостів, які не могли зайти через книгу Ели і були цим вельми незадоволені. Спотворені злістю колись людські обличчя тепер нагадували погано загримованих і незадоволених Пацюківен. У кількості десь двадцяти… тридцяти… Гості все сходилися, і разом з ними збільшувалася Лянина тривога.

— Тут нема ключа, — відповіла Воля.

— Ключа… У мене в кишені, — зосередилася Ляна. — Вийми, — сама вона заходилася креслити візерунки.

— Ага. — Воля підступила до Ляни. Дуже спокійним голосом додала: — Як тільки ми відчинимо двері, істоти увірвуться сюди. Їх ззовні повно, роєм рояться.

— Не пролізуть. — Ела майже шкірилися. Їй би іншу спеціалізацію обрати, подумала Ляна далеко не вперше. З Ели відьма була б не гірше за… Тут якась істота вхопила Ляну за руку, і дівчина скрикнула — більше від несподіванки. — Багато огірків до банки одночасно не ввіпхнеш!

— Ляно. — Ляна радше вгадала голос Талії, аніж почула його, всоте подумала, що будь-які стосунки між людьми — то зло. Велике.

— Тримай. — У руку Волі перекочував ключ. — Замкніться зсередини. Коли Талія увійде в силу — будете прориватися. Про допомогу просити не забувайте, може, вас почують.

— А ти? — Воля дивилася в корінь. Руки Талії, що ними дівчина упиралася в стіл, дрібно дрижали. Талія спробувала щось сказати, але з її вуст зірвалося лише здавлене хрипіння. Перед часом повної сили вона завжди почувалася найгірше, не знала, на якому вона світі.

— Виведи їх, Воле, — сказала Ляна.

У наступну мить вона проштрикнула ритуальним ножем долоню істоти, що була схопила її. Істота тоненько завищала. Ляна провела