Читати книгу - "Орда з мороку, Катя Губська"

Кров Перлини

Глибини зашипіли. Камені на дні раптом затремтіли, піднявся пил, немов дихання прадавнього звіра прокотилось розломом. Перлина в руці Кайли почала пульсувати — спершу повільно, потім швидше, ніби серце, що відчуло загрозу.

— Ми не одні… — Ейрін озирнувся.

З темряви з’явилася тінь. Потім ще одна. Згори — просто крізь товщу води — спускались фігури в чорних обладунках, з масками на обличчях. Їхнє світло було неприродним — фіолетове, спотворене. Вони несли з собою магію, що ворогувала з самою суттю Перлини.

Картан уже вхопив клинок — срібний, загартований магією Кайли, — хоча у воді той рухався повільніше.

— Орда, — прошипів він. — Пес би їх згриз.

Кайла здійняла Перлину вище. Вода навколо неї почала світитися. Символи на стінах храму ожили — мов відгук на її кров. Печера наповнилась гулом.

— Я впізнаю це місце. Це була Служниця Серця — одна з берегинь Перлин. Вона залишила уламок у цьому святилищі. Для мене.

Ейрін дивився на неї і вже не бачив ту Кайлу, яку вперше зустрів — хитру чарівницю з вогнем в очах. Перед ним стояла нащадок тих, хто колись утримував океан в гармонії. Її волосся плавало в світлі Перлини, а голос звучав з глибиною, що не могла бути людською.

— Вони йдуть до Серцевини, — сказала вона. — Хочуть знищити її, вирвати шмат істини з цього світу.

Один з темних воїнів кинув у них сферу — вона вибухнула чорним імпульсом, що перекрутив саму воду навколо. Ударна хвиля відкинула Ейріна й Картана, але Кайла підняла обидві руки — навколо неї виросла пульсуюча оболонка, як магічна сфера, що поглинула тьму.

— Не торкайтесь Перлини! — крикнула вона.

Воїни Орди ринули вперед. Їх було шестеро — спритні, мов тіні, і кожен з них мав туману більше, ніж тіла. Вони несли в собі суть руйнування — отруйний подих Марел’Кура.

Картан зустрів першого ударом шаблі, Ейрін — другого блоком двох клинків. Магія вдаряла у воді, розрізаючи простір. Але один із нападників прорвався до Кайли.

І тоді вона зупинила його — жестом.

Не вибухом. Не закляттям. Лише словом.

— На-леін, — прошепотіла вона. — Ім’ям предків — вернись у порожнечу.

Воїн застиг. Його тінь тремтіла, мов папір у полум’ї. І за мить — розсипалась на срібний попіл.

Ейрін спіймав її погляд.

— Що це було?

— Я говорила з ним як одна з Творців, — відповіла вона повільно. — Моє ім’я в їхньому кодексі означає спадкоємницю. Я — Ка'і Лаерін — дочка Аріани, останньої берегині.

Зі спини останнього нападника виросли щупальця туману, що потягнулися до Перлини. Кайла розвернулась і видихнула чисте світло — мов подих води з часів до того, як у ній з’явилась смерть.

Темрява згоріла.

Бій завершився.

На місці, де розсипались ті, що нападали, лишився лише камінь — і темне, як ніч, яйце з тріщиною. Символ прокляття Марел’Кура. Кайла підняла його й скривилась.

— Це не кінець. Це було випробування. Їхній розвідний загін.

— І вони знають, що ми тут, — додав Ейрін.

Навколо все ще пульсували світла святилища. Перлина в руках Кайли, тепер з’єднана з уламком Серцевини, стала яскравішою, ніби наблизилась до чогось головного.

— Вони йдуть не за силою, Ейріне. Вони хочуть знищити пам’ять. Все, що було до них. Вони хочуть світ без Творців. Без берегинь. Без нас.

— Але тепер вони знають, що ти — не просто чарівниця, — сказав він, і очі його були серйозні. — Ти — спадкоємиця цілої цивілізації.

— І ми мусимо знайти решту Перлин, — відповіла Кайла. — Бо лиш одна людина може їх з’єднати. Той, хто має кров і магію. А я — остання з цього роду.

Далеко над ними знову почав рости шум. Гуркіт вітру і води. Темні вітрила вже йшли до іншої точки — туди, куди вела Перлина далі.

Погоня почалася.