Читати книгу - "Зваблені ненавистю, Ерін Кас "

Вероніка

Коли Арсен тримає за руку, тривога відпускає, думки відходять на другий план, а в грудях оселяється тепло. Дивне і незрозуміле для мене, але шалено необхідне зараз. Аж до щему приємно, що він почув мене й приїхав. Знаю, що це дівчачі коники, але ж який він турботливий. Знайшов час на мої забаганки. Остання крапля спротиву зникла, ніби й не було тієї нещадної ненависті, яка прагнула спопелити його на місці.

Телефон Арсена починає дзвонити, тому йому доводиться відпустити мою руку, щоб прийняти виклик.

— Привіт, Таню. Щось термінове? Дійсно забув, — зітхає, кинувши на мене короткий погляд. — Замотався, вибач. Ні, зараз не можу, багато справ. На днях поговоримо. Так, бувай, — відхиляє виклик й знову бере мене за руку.

Мені навіть його телефон хочеться вимкнути, щоб Арсен був лише моїм. Цілих два дні у його обіймах. Втомлені метелики знову пурхають.

— Ти голодна? — звертає на мене погляд. — Бо в мене тільки кава вдома.

— Звільнив Лідію?

— Ми їдемо на квартиру. Ночую там іноді, тому холодильник порожній.

— А давно ти переїхав до будинку?

— Близько року.

— А до того жив на квартирі? Сам?

— Колись жив з Еліною, потім сам.

— Тобто ви жили там удвох?

— Так, п’ять років. Потім Віктор випустився і вони почали жити разом, але я залишався її опікуном.

— І яким же було ваше життя?

— Тобто?

— Ну, вона молода дівчина, ти теж молодий… — затинаюся.

З усіх наших розмов я відмітила, що Еліна просто обожнює Арсена, а це може бути закоханість. Плюс вона сама зізналася, що власниця, і не любить коли Ритка до нього чіпляється.

— Не в тому напрямку думаєш. Ви майже ровесниці, але Еліна… Я сприймаю її дитиною. А ти жінка, яка мене вабить. Вас обох хочеться оберігати, але тебе інакше. Як ще пояснити? Не вмію бути сентиментальним.

— Не думав, що вона може бути в тебе таємно закохана?

— Не сміши, — хмикає. — Якщо тобі буде легше, вважай Елю моєю сестрою.

Нічого не відповідаю. Не легше. Я взагалі не можу поладнати з цим відчуттям. Ревнощі раніше були для мене незнайомі, а зараз я не можу їх приструнити.

Він зупиняє на території новобудови. Втім, я не сумнівалася, що район буде хорошим. За руку веде мене до під’їзду й обіймає в ліфті. Чомусь має задумливий вигляд, хоча на початку мені так не здавалося. Може, той дзвінок вплинув?

Квартира гарна, велика й простора. Знімаю взуття, але не встигаю пройти далі, бо Арсен обіймає ззаду.

— З мене поганий романтик, — говорить тихо. — Я постійно в робочому процесі і дуже рідко беру вихідні. Хочу, щоб ти не мовчала, коли будеш гніватися через відсутність уваги.

— А якщо я кожен день не мовчатиму?

— Мені буде приємно знати, що ти сумуєш.

— А ти? — затамовую подих.

— Я хочу тебе постійно, — його долоні опиняються під футболкою на животі.

— Чому ж стримуєшся? — гучно ковтаю.

— Не хочу налякати своїм напором. Твій досвід не дозволяє втілити всі бажання у реальність. Ти ніжна, а я занадто нетерплячий і грубий.

— Покажи мені… — майже шепочу.

— Що? — муркає мені в шию.

— Який ти насправді. Хочу знати.

— Ні, не треба. З тобою я хочу бути іншим, — розвертає до себе обличчям.

Дивиться у вічі, обіймаючи. Нахилившись, легко всміхається й цілує. Одразу тану від жару його губ. Вішаюся на шию, вимагаючи більше тепла, тісніших обіймів. Арсен підхоплює мене під сідницями, а я слухняно обіймаю його ногами. Притискає до стіни, поглибивши палкий поцілунок. До тремтіння в тілі та збитого дихання. Пристрасно відповідаю. Насолода біжить венами, викликаючи сексуальне бажання.

— Я сходжу в душ і повернуся, — шепоче у вуста. — Добре?

— Ні, — міцніше хапаюся за його плечі, викликаючи усмішку.

Повільно несе мене до спальні й садить на ліжко. Тут пахне ним і це найкращий аромат, який я коли-небудь відчувала. Мій. Особливий. Дивлячись у вічі, Арсен починає розстібати на собі сорочку, запалюючи мої щоки червоним кольором. Усміхаюся йому й розстібаю блискавку на своїй кофтинці. Його широка усмішка проганяє ніяковість. Сорочка летить на стілець, за нею — моя кофтинка. Арсен розстібає ремінь на штанах, а потім нависає наді мною, змусивши лягти на спину, і довго цілує, аж до болю зминаючи вуста.

— Я зараз, — відхилившись, швидко виходить зі спальні.

— Хух, — проводжу долонями по волоссю.

Я втратила голову. Взагалі. Поряд з Арсеном усі думки вилітають. Я хочу лише його дотиків і ніколи не припиняти наші поцілунки. Це залежність, про яку говорила Аліса, і вона… прекрасна.

Набравшись сміливості, знімаю джинси, залишившись у білизні. Лягаю на ліжко. Займаю спокусливу позу. Тоді міняю план й вмощуюся під ковдрою, щоб не виглядати занадто розпусною. Потім згадую, що Арсен давно не хлопчик й, червоніючи, взагалі знімаю білизну й лягаю під ковдру. Щоки палають, серце схвильовано вистукує, але я не дозволяю собі передумати. Коли він відчиняє двері, затамовую подих. Оголений і дуже сексуальний. Я нервово смикаю вустами, поки Арсен підходить, ніби хижак.

— У тебе такі перелякані очі, — говорить тихо. За секунду опиняється зверху й стягує з мене ковдру. — Ох, — переводять погляд на те, що я ховала. — Моя дівчинка голодна? — муркотить задоволено, цілуючи тіло.

— Так, — видихаю тихо.

— М-м-м, — продовжує вкривати поцілунками кожен міліметр тіла.

Час завмирає. Є тільки ми. Палкі поцілунки. Відверті дотики. Солодке бажання, яке наповнює кожну клітинку тіла. Важкі дихання і насолода, що підіймає до небес, даруючи неповторну ейфорію. Я загубилася у часі. Лише коли Арсен мене вкриває, повертаюся в реальність й міцно його обіймаю.

— Мені з тобою добре.

— Мені теж, кицю, — кладе долоню на моє стегно. — Як ніколи. Я зачарований твоєю сором’язливістю, зваблений ненавистю і повністю підкорений пристрастю. Приємно знати, що такою тебе роблю я.