Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Глава 15. Поховане минуле

Коли Рієннар заносить мене до води та обережно садить на прихований нею приступок, я ледве зберігаю спокійний вираз обличчя.

Як так вийшло? Як він уцілів? Це жарт якийсь?! Чи може Айна щось не так розповіла?..

Чаклун, що вже наче зібрався пірнути та поплисти на глибину — ця купальня ще більша за попередню — раптом зупиняється та кидає на мене чіпкий пильний погляд. 

— Все гаразд? — запитує він і робить крок в мій бік.

Я киваю та усміхаюсь, щиро сподіваючись, що роблю це достатньо природно, щоб він нічого не запідозрив. Якось недовірливо хитнувши головою, чоловік плавно пірнає і пливе геть.

Тепер загалом зрозуміло, чому Темний Лорд так не хотів називати своє ім'я і здивувався, коли я спокійно його сприйняла. Остерігався, що я почну задкувати зі своєю згодою на шлюб. 

Ох, Пресвітла, як же швидко все стало таким… заплутаним. З цією думкою я зачерпую воду складеними човником долонями та вмиваю обличчя. Плисти за чаклуном не ризикую — я й сидіти можу лише тому, що спираюсь спиною об стінку купальні. Але вмитися та поплескати водою на шию та плечі мені це не заважає.

Цікаво, чи зрозумів Рієннар тоді, що я просто не згадала, яка зловісна слава пов'язана з його ім'ям? Чи подумав, що я настільки закохана, що готова закрити очі на його минуле?

Цікаве запитання.

Дійсно, наскільки сильно я його кохаю? І як мені тепер поводитись?..

Чаклун швидко допливає до протилежного кінця купальні, і я мимоволі милуюсь плавними та впевненими рухами його сильного тіла.

Чи змінилось щось у моєму сприйнятті його характеру?

Та ні, начебто. Свою жорстокість і владність він показав мені під час першої ж зустрічі. І мені чомусь здається, що ще будуть ситуації, під час яких його поведінка мені зовсім не сподобається. Водночас із цим, куди несподіванішою виявилася інша сторона його характеру — боязка і тривожна ніжність у відповідь на людське відношення до нього чи хто знає, з яких ще причин.

І його становище, поточна справа... Боротьба з демонами, що триває багато століть. Те, що нещодавно здавалося мені героїчною та не надто виправданою самопожертвою, тепер виглядає цілком логічною та обґрунтованою спокутою за помилку. Він просто хоче виправити те, що колись сам же і накоїв. Або не хоче, але змушений…

Не настільки шляхетно, але тепер хоча б зрозуміло.

Відчуття, ніби частина величезної мозаїки думок нарешті складається в моїй голові у шматочок візерунка. Але тільки одна частина, бо інша — з роздумами про те, чому він тут, якщо вважається загиблим — все ще розсипана купою різнокольорових скляних уламків.

Чаклун тим часом вже пливе назад. Вода навколо мене починає хвилюватися та плескати об стінку купальні, коли він виринає прямо біля моїх колінок та сідає на дно поруч. 

— З тобою точно все гаразд? — питає чоловік, скоса поглядаючи на мене. 

— Так, начебто… — відповідаю я. — Просто дуже хочу спати.

— Брешеш, — рівним тоном заперечує Рієннар. — В тебе надто виразне обличчя, по ньому все видно.

— І що ж по ньому видно?

Запитання лунає надто в'їдливо — і я розумію, що це тільки впевнило чаклуна у його здогадці.

— Що тебе щось бентежить, — помовчавши кілька секунд, вже холодніше додає він: — І я навіть здогадуюсь, що саме. Знання примножують скорботу. Я недарма запитував, чи дійсно ти хочеш знати моє ім'я.

Рієннар вже не дивиться на мене. Його погляд блукає поверхнею води, що потроху починає заспокоюватись.

— Мене… як ти сказав, бентежить не те, хто ти насправді, — я говорю повільно, добираючи правильні слова, здатні достатньо точно висловити мої почуття. — Я не знаю, як це пояснити, але… Можна сказати, що моє ставлення до тебе не змінилось. Всі так чи інакше припускаються помилок, на жаль. Але важливішим є те, чи намагаються після цього виправити наслідки.

Чаклун сіпає куточком рота у натяку на саркастичну посмішку.

— Тоді що не так?

Його голос трохи теплішає. Це надає мені сміливості. Навіщо додумувати те, що можна спитати напряму?

— Я не можу зрозуміти… Як так вийшло, що ти вижив? Айна розповідала мені, що Рієннар загинув у бійці зі своїм братом, коли той очолив чаклунів і повів їх проти демонів. Вона що, не знає, хто ти?

— Знає, звісно. І навіть якби це було не так, то вона дізналася би разом із тобою, тому що чує все, що відбувається у замку, окрім хіба що кількох кімнат. Просто в неї є наказ — розповідати всім наложницям лише офіційну версію подій.

Чаклун зітхає та проводить долонею по поверхні води, піднімаючи невеличку хвилю.

— А насправді все було дещо інакше, — додає він. 

— Розповіси?

— Твоя цікавість колись тебе згубить, Ліє, — тихо промовляє чоловік, піднімається на ноги та виходить з води.

— Гадаєш, було б краще, якби я не цікавилась? — іронічно запитую я.

— Спокійніше — напевно, — оголений чоловік неспішно крокує до стійки з рушниками. — Хоча ти досі демонструєш зваженість та навіть… мудрість, на жаль, не надто притаманну більшості магів…

Скуйовджене рушником вологе волосся чаклуна здається мені настільки кумедним, що я мимоволі усміхаюсь. Втім, і його словам — теж. Як не крути, а чути це приємно.

— Гаразд, після купання повертайся до покоїв, розповім тобі казку на ніч.

Чомусь це лунає доволі похмуро, але я вирішую не звертати увагу. Якби він дійсно не хотів цього робити — мені жодним чином не вдалося б його змусити. Навіть на правах дружини, чи хто там я зараз для нього. Втім, внутрішнє чуття наполягає: слід дати Темному Лорду хоча б видимість того, що він може не розповідати мені свою таємницю. Чомусь я чітко розумію — це для нього важливо.

— Рієннаре…

— Раджу тобі, — перериває мене чоловік, — більше не промовляти моє ім'я вголос. Навіть подумки не згадуй. Для всіх я — Темний Лорд. І для тебе — теж.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно