Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

  Традиція пропускати вперед літніх співгромадян і жінок прийшла до нас із доісторичних часів, коли право першим увійти до нової печери надавалася саме найменш цінним для племені особинам. Пустує нове житло — увійдуть усі, а вискочить звідти якийсь розлючений хижак, теж добре — одним зайвим ротом менше стане.

Це теоретичне обґрунтування під той факт, що поки що роздумував: брати з собою в душ меч чи обійдеться, дівчата рвонули на плескіт води з такою стрімкістю, що я мимоволі відстав. Латентно дрімаючий у мені джентльмен негайно обурився і зажадав «наздогнати і перегнати», щоб уникнути можливих проблем, так би мовити, а флегматичний фаталіст запропонував не втручатися, якщо так склалося. І поки я розмірковував над їхніми пропозиціями, обидві юні феміни досягли туману і зробили крок у нього. Точніше — влетіли з розбігу…

І, ніби, злякавшись такого стрімкого натиску, імла відсахнулася і почала розповзатися. Окремі клапті ще висіли в повітрі, не вирішивши: в якому напрямку ретируватися, але загальному огляду загалом уже не заважали.

Я й не думав, що водоспад розташований так близько. Взагалі, доводилося стикатися з ефектом поглинання звуків у тумані, але щоб таке грандіозне, величне, а головне — галасливе видовище розташовувалося всього за якихось п'ятдесят кроків від багаття, нізащо б не подумав. А картина була ще та, цілком під стать Неопалимій Купині ...

Ось тільки ніякої відповідної назви на думку не спадало.

З абсолютно прозорого, безхмарного неба, приблизно з висоти третього поверху спадав шлейф води. Шириною метри зо два-три. І з плеском зникав у пропорційному за розмірами басейні. При цьому водяна гладь у ньому залишалася незворушна і рівна, як дзеркало. Або відполірований до прозорості лід! Феєричне, загалом, видовище. Тільки касу поруч став і гроші з туристів збирай. Товариш Остап оцінив би.

Ось тільки дівчата, схоже, на даному історичному відрізку часу сприймали реальність не цілком адекватно. Точніше — виключно і лише на найпримітивнішому рівні. Абсолютно не морочачи голови фантастичністю і нереальністю картини, що постала перед їхнім очима.

Ну і правильно, вода — це не насолода для очей, а напій!

А багато води – засіб для миття та іншої гігієни.

Можливість викупатись так їх надихнула, що дівчата зовсім не звернули уваги на те, що мені з відстані було помітно. Вода в басейні, ні під час вторгнення, ні після — навіть не ворухнулася.

Дві особини жіночої статі із захопленим вереском і писком буйно плескалися у водоспаді, а дзеркальна гладь їх повністю ігнорувала.

— Добре як! — радісно вигукнула Милка.

— Владе, йди до нас… — покликала слідом і Листиця. — Водичка, просто казка. Тепла-тепла... І смачна-а... соло-одка...

Можна подумати: я не хотів. Але ось острів, або його творець…

Ні, не так — Творець!

Вони якраз і заперечували. Інакше чим ще пояснити: що в мене під ногами наче зворотний ескалатор увімкнувся. Скільки зроблю кроків, стільки ж назад віднесе. І багаття за спиною вже не потріскувало затишно і добродушно, а стало незадоволено бурчати. Що ж це за несправедливість? На землі жінки за рівні права з чоловіками борються, робочі місця та п'єдестали займаючи, а тут мужика взагалі зачухали, навіть помитися не дають! Чи у них сьогодні у лазні жіночий день?

Ну тоді, ой! Пардон просимо, за неспортивну поведінку. Хоч незнання закону і не звільняє від відповідальності, проте прошу врахувати, що злого наміру не мав — чисто непорозуміння.

І якщо вже мені не можна ні попити, ні помитися — піду хоч поїм... Заодно, придумаю правдоподібну версію: чому на моєму острові мене ж — у душ не пускають. А ще б не завадило в когось розумного запитати: у чому різниця між мною і цими голодупими купальницями, крім найочевиднішої? Адже явно ж не в «Х» хромосому вперлося.

До речі, і мої порадники щось дивно притихли. Наче й немає нікого вдома?

— Я зараз… Мені треба…

При спілкуванні із жінками фрази краще не домовляти. Все одно вони (жінки) співрозмовника до кінця ніколи не дослуховують, і спокійно додумають недостатній текст самі. У міру своєї розбещеності та освіченості, так би мовити. Або — у світлі тих проблем, які їх зараз цікавлять більше інших.

Купання в болоті не пройшло безслідно і для бутерброду. Салу, звичайно, нічого, а хліб розм'як. Упаковка з капустяного листя не пройшла випробування на герметичність. І хоч процес розм'якшення до стану каші ще не дійшов, пхати в рот цю ослизлу грудку, з виразним запахом, а отже — і присмаком багна, зовсім не хотілося.

Логічний ланцюжок сформувався досить швидко. Вологий хліб — багаття — сухий хліб. Гаразд, зійдуть і сухарі, якщо щось піде не за планом. Чудово пам'ятаючи, що цей вогонь мене не чіпає, я, анітрохи не збентежачись, засунув у нього весь «бутерброд».

Полум'я обурено пирхнуло, але ухилятися не стало. Лизнуло і їжу, і тіло. Ласкаво так, м'яко… А миттю пізніше, я з подивом дивився на хліб, який прийняв свій первісний вигляд, і який я тримав у… абсолютно чистій руці!

Нерви у мене залізні, до проявів магії та інших чудес і безглуздя я вже трохи пристосувався, але такого сервісу, зізнаюся чесно, не чекав. Про живу воду в дитячих казках чув і читав, а от про відновлювальні властивості полум'я… Не плутати з очищувальним ефектом… М-так, зазвичай жарти з високими температурами закінчуються плачевно. «Бульк у котел і там зварився». Але додумати цю думку до кінця не встиг, повернулися дівчата. Чисті, веселі та дивовижно красиві.