read-books.club » Бойовик » Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

88
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Воїн-1. Незвідані світи" автора Олег Говда. Жанр книги: Бойовик. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда» була написана автором - Олег Говда, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Бойовик".
Поділитися книгою "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда" в соціальних мережах: 
Відслуживши та відлежавши після поранення належний термін у шпиталі, Влад повернувся додому, збираючись добряче відпочити. Але людина планує, а боги вирішують. Боєць і озирнутися не встиг, як опинився в іншому світі, де людське життя взагалі нічого не варте, бо Імператор, для збереження миру, віддав владу над своїми підданими та їх майном - гоблінам і тролям. Сплатило село данину - живіть до наступного терміну, а надумали чинити опір - наймайте Захисника. Ось, ось... А ким ще стати Владу, якщо він тільки й уміє, що воювати? Зате, добре вміє.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Бажаєте жити спокійно? Не робіть рідним сюрпризів.

Сотні разів я із задоволенням слухав і сам розповідав у колі друзів анекдоти із серії «Повертається несподівано чоловік із відрядження, а вдома…», але ніколи не думав, що сам можу потрапити у схожу ситуацію. Ось тільки не треба цих саркастичних посмішок! Слава Богу, Аллаху та іншим Будам, я ще не одружений і ніякі, непередбачені статутом, кістяні нарости на голові не перешкоджають мені в носінні форменого берета і нормативному надіванні протигазу... Батьки на південь поїхали.

Власне, міг би й сам здогадатися: спека, місто, що смердить розплавленим асфальтом і вихлопними газами, а отже — цілком обґрунтовано прагнення, що виникає у будь-якої розумної істоти, негайно зблизитися з природою. Мій контракт закінчувався лише у вересні, тож сам винен. Потрібно було попередити заздалегідь.

Але я не хотів. Довелося б давати докладні пояснення, розповідати про поранення. Навіщо матір даремно турбувати? Вислуховувати нотації, що якби я їх послухався, і не валяв дурня... Тим більше, що поранення тільки в документах значиться, а насправді — дрібниця, подряпина. І семи днів не минуло, як я його вже не відчував. Натомість зміну погоди, тепер, краще за будь-який метеоцентр можу передбачати.

Коротше, користуючись затишшям у своїй Alma Mater, обидва професори поїхали до моря. Квартиру вони, природно, закрили, а ключі через відсутність тварин, яких треба годувати, і вазонів, які треба поливати, нікому зі знайомих не залишили. Ну, а я — їдучи з дому не менш, як на рік, свій комплект із собою не брав. Такий ось натюрморт, а ля натюрель.

Зателефонувавши батькам і дізнавшись, що відпочивати вони мають намір ще цілих десять днів, я прийняв єдине вірне в цих обставинах рішення. Зачекати на їх повернення у селі.

По-перше, — це дозволяло не напрошуватися на постій до друзів, що за такої аномальної спеки, для людей, які не проживають у царських палатах, загрожує малоприємними наслідками. А по-друге, — чому б не з'їздити в місця, де я проводив усі без винятку канікули, і де, на свій сором, від дня смерті бабусі, більше жодного разу не показувався. Тим паче, що їхати не так вже й далеко. Чотири години на автобусі або шість електричкою.

Розумніше було б електричкою — просторіше, більше за повітря. Але одна лише думка про пару зайвих годин шляху, після двох діб переїздів, перельотів і знову переїздів, викликала нудоту. Ну, а спекою та задухою, після розпеченої броні нас не налякаєш. Хто знає, про що я, той розуміє.

Вирішено — зроблено.

Гроші були. Тому на автовокзал я хвацько підкотив на таксі. Майнула навіть шалена думка: «А чи не підрядити візника прямісінько в село?» Але не пройшла, як не конструктивна. Незабутній Вінні-Пух, пригадую, попереджав, що гроші це дуже дивний предмет — якщо вони є, то їх одразу ж і немає. Нічого смітити даремно, не фантики…

І все ж таки мій нетрадиційний в’їзд на привокзальну площу не залишився непоміченим. Не встиг я розрахуватися з водієм і рюкзак за спину закинути, як біля мене матеріалізувалося щось сильно пахуче, у хвилях червоно-чорних спідниць та живою трояндою у вороненому волоссі. Пишні молочно-білі груди рвалися з корсетного полону на волю так люто, що мені негайно захотілося надати їм у цьому максимально посильну допомогу.

Екстремальних вражень вистачило, щоб я збився з кроку та зупинився. «На місці, стій. Раз два!". Лише мій погляд так і не зміг визначитися, перебігаючи з «раз» на «два» і назад. Обидві півкулі одночасно в полі зору не поміщалися.

— Позолоти ручку, солдатику, всю правду розповім… І що було, і що буде, — передзвін кришталевих дзвіночків склався в доступні для розуміння слова, змусивши мене підняти голову…

Якщо все бачене раніше належало розкішній мрії будь-якої нормальної особи чоловічої статі старше чотирнадцяти років, то пара широко розкритих, волошкових очей дивилася на мене з такою наївністю і дитячою безпосередністю, що я вмить відчув себе старим розпусником і педофілом. Відмовити дівчині в будь-якому проханні, дивлячись у ці бездонні сині озера, не зміг би навіть сфінкс, який остаточно втратив разом із носом і нюх. Звичайно, я відразу ж простяг їй руку, правда, долонею вперед, а не вгору.

Дівчина здогадливо засміялася, від чого білі пагорби прийшли в рівномірно-хитливий рух і звільнили мене з полону її очей. Навіяння схлинуло, і я з подивом відчув, що навіть змок від надлишку почуттів. Оце циганка, куди там всяким Азам та іншим Карменситам. Таку б ухопити впоперек талії та бігом до найближчих зелених насаджень.

  А ворожка тим часом оглянула мою долоню і впевнено промовила.

— Повертаєшся ти з війни, соколику. Та вдома тебе не зустріли. Багато крові ти бачив і свою пролив. Відпочити б тобі, яхонтовий мій, та ніколи. Дуже ти іншим потрібний. Чекають — не дочекаються. Уже й очі все вигляділи, а тебе все нема і немає. Поспішай, рідненький. Не марнуй час… Он і автобус твій відходить. Біжи, соколику! Встигнеш ще!

Якось вона зовсім непомітно зуміла мене розвернути навколо таким чином, що відірвавши погляд від безмежного декольте, я побачив просто перед собою відчинені двері автобуса і без роздумів застрибнув на підніжку.

Двері з шипінням зачинилися, і ми поїхали.

Вивернувшись усім тілом, я оглянув крізь запорошене вікно привокзальну площу, але витонченої та хвилюючої емблеми смутку та кохання так і не побачив. Красуня циганка зникла, наче й не було її ніколи. Чи все це мені тільки примарилося? Від спеки та втоми… Ось такої. Зовсім зголоднів, мабуть за прекрасним...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда» жанру - Бойовик:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"