Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мені остогидло це "просто так". Я ніколи не витрачаю енергію на що-небудь "просто так".
— Що... Що таке, Артуре?
— Та нічого, — спокійно вимовляю я. — Не будеш роздягатися, так. Чи будеш? Знаєш що: я хочу, щоб ти роздяглася.
— Артуре, зайди всередину, будь ласка, — тихо і швидко каже Рита.
Вона трохи перелякана, і мене дістало на це реагувати.
Одна справа, коли вона боїться через цього незрозумілого навіженого мужика під вікнами — пошуком якого мені треба зайнятися вже завтра, — а інша справа, коли Рита боїться, що все піде не за її грандіозним і геніальним планом у наших стосунках.
— Зайду, коли почнеш роздягатися, — вимагаю я і недбало закидаю спортивну сумку в приміщення. — І я хочу, щоб ми тричі це зробили, поки до матчу ще чотири години.
— Гаразд. — Вона тупцює на одному місці, а потім смикає рукав светра. — Я-як ти скажеш. Тільки зайди, будь ласка.
Ах, раптом "зайди", раптом “будь ласка”, хочеться мені поглузувати, але раптово стає плювати на все це.
Рита роздягається занадто повільно, і мене це бісить до такої міри, що я сам починаю стягувати з неї одяг. Вона не чинить опору, і це бісить ще більше.
Так, тут холодно, — і я відстежую хвилю мурашок, що виникають на блідій шкірі, — але нічого, я зараз її зігрію.
На це боягузка скаржитися не буде, буде скаржитися на дещо інше. Та я не проти з нею няньчитися, мені навіть у кайф, але королеві гордості нарешті потрібно вже визначитися.
Я насаджую її на себе, коли між округлих і м'яких грудок із загостреними рожевими сосками вже з’являється піт.
Хочу її й там лизнути, і ще злегка зуби випустити, але Рита вже починає підтискати губи, щоб приховати свої реакції, тож доводиться насильно тримати голову цієї ненормальної прямо.
Ще не зустрічав у когось настільки рухомої шиї, як у цієї боягузки, а все лише б сховати вираз власного обличчя. Я фіксую Риту за потилицю, а вона примудряється довгими віями приховувати те, що коїться в її очах.
Я збираюся щось сказати, але Рита плутано видихає, а я опускаю погляд, щоб подивитися, як входжу в неї раз за разом, і...
... і потім я гублюся — впиваюся губами в оголену шию, і дихаю її шкірою, її запахом, і все неважливо, зовсім неважливо.
Рита по-дурному тре обличчя, коли ми трохи відходимо від розрядки. Краплі поту роз'їдають дрібні ранки біля моєї скроні, і всередині мене щось вирує, спекотне і зле, і я все-таки дозволю цьому вилитися через край.
Мені просто нікуди подітися з цього киплячого і палахкотливого тіла, і я задовбався чинити опір, і з цієї технічної підсобки мені теж нікуди подітися.
Це постійне ходіння по колу — довбані тортури, а ще завжди краще відчувати лють, ніж тугу.
Не просто "краще", а корисніше.
— Давай, обертайся, — наказую я і, не чекаючи відповіді, беру її за лікті та все сам роблю.
Рита мовчить, і я тисну на шкіру її живота, чутливу й теплу. І коли вона боязко й невпевнено відповідає на мій поцілунок, я вже не гублюся, я — вибухаю.
У цей чорний-чорний день мене хвилює лише одне: виграти.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохай без правил, Ольга Манілова», після закриття браузера.