Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Я не крекчу!

-Добре, чим ти незадоволений, тоді?

-Я дуже задоволений, Панні, - запевнив, зітхнувши, - просто...

-Просто, все не просто... - вона тицьнулася носом у його щоку, - чому ти без щетини?

-Нещодавно поголився.

-Навіщо, збирався на побачення? Хто голиться на ніч?

-Нікуди не збирався. Я не ходжу на побачення… тепер.

-Тепер?

-Після того, як відчув, що вже не вільний.

-Мене маєш на увазі? - поки Стьопка з ним говорила, у неї була можливість хоч якось відволіктися, хоча зізнатися, його запах і руки зводили з розуму. «Цікаво, – подумала вона, – а якби на його місці був, наприклад, сусід. Мене так само ковбасило б? Сусід згадався, бо його Стьопка вважала менш небезпечною для свого тіла «спокусою». «Треба випробувати при нагоді...»

-Кого ж ще...

 

-А скільки тобі років, Мітю? - змінила тему.

-А на скільки виглядаю?

-Ну... коли я тебе побачила вперше, ти мені здався зовсім молодим, років так на двадцять. А востаннє взагалі, старим.

-Мені тридцять чотири.

-Так? Хм…

-Що?

-Дивний вибір професії, як не для хлопчика, вибач…

-А що такого?

-Кур'єр...

-Я не кур'єр. "Делівері" моя фірма. А привіз посилку тобі особисто, тільки тому, що їхав дорогою, а службовець захворів.

-О-о-о…

Повисла пауза.

 

-Ти так дихаєш, втомився?

-Ні, Панні, ти для мене не важка, не хвилюйся.

-А чому ти...

-Ми вже майже прийшли. Далі тобі самій.

-О, точно, - Стьопка навіть засмутилася, що доведеться залишити комфортні обійми.

-Ти як? - водяник опустив її на ноги, але обіймати не перестав, - стоїш?

-Напевно…

-Далі ти сама, не можна, щоб хтось бачив куди підеш від дуба.

-Ти все знаєш, так? - усміхнулася.

-Ні, на жаль, не все, - сказав гірко.

-А чого не знаєш? - не втрималася і погладила його по щоці. Він притулився до її долоні і прикрив на мить очі.

-Іди, Панні... не те...

-Не можу, ти мене тримаєш…

-Так?

-Угу. Потримай ще трохи, і я піду…

 

-Ти хочеш побути зі мною тому, що відкат? Насправді я тобі не подобаюсь? – спитав сумно.

-Я не знаю, вибач…

-Нічого. Я також не хочу тебе відпускати. Але треба. Я не залізний.

-А... Ти... теж?

-Що?

-Як я, голодна самка?

-Ні, я голодний самець! - засміявся тихо, - так що краще не притискайся.

-Угу... піду.

-Цілувати тебе, напевно, не варто?

-Не варто. У мене перегар і цибуле-часниковий штинь.

-М-м-м, люблю домашню ковбаску…

-Ти такий смішний, дякую, що відволікаєш, - Стьопка на мить міцно стиснула руки навколо його талії і рішуче відсторонилася, - піду.

-Я дочекаюся тебе... - сказав зовсім тихо і відвернувся.

 

            Відстань, що залишилася, Стьопка пройшла сама, витративши останні сили. Обійшла три кола і впала на траву, опинившись на Поляні.

________________________________

Затятий – хибно премудрий;

Невіглас – грубіян;

Лоха – дура;

Вітрогонка – безглузда сварлива баба;

Остовпінь – дурень;

Штинь – поганий запах.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно