Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Розділ 75. Андреа Танака.

- Такі малятка не повинні нудьгувати на самоті, - вони навіть не збиралися йти, і просто проігнорувавши мій ненависний погляд, один з хлопців вже сів поруч зі мною і, тим самим, змусив мене посунутися. 

 

- Якого... - я скипіла, не витримавши. Мені так і не вдалося закінчити, оскільки цей козел схопив мою руку у свої величезні лапи й підніс її до губ. Господи, як же від нього несло алкоголем, аж млосно ставало і до остраху огидно. 

 

- Ти набагато красивіше, коли твій рот закритий, - мені підморгнули самим нахабним чином, і поки я приходила до тями від такого нахабства, цей виродок опустив свою руку і спробував примостити її у мене на талії. 

 

Хвала небесам, що офіціантка вже принесла коктейлі, а повернувши голову, я побачила, що друг цього ідіота вже всіма правдами й неправдами затискав в стороні Еллі, яка намагалася відбитися від нього. Вирішивши прийти їй на допомогу, я не стала зволікати й, схопивши склянку з напоєм, швидко вилила його на голову своєму громилі. 

 

- Охолонь, малюк, - прошипівши цю фразу, я не без задоволення спостерігала за тим, як по його нахабній морді стікала рожева вода, а на голові, як вишенька на торті, залишилася стирчати скибочка апельсину! 

 

В іншій ситуації я б розреготалася, але побачивши настрій мужика, я спробувала вислизнути під стіл, проте рука цього покруча боляче схопила мене за волосся і повернула з моїх фантазій про свободу в жорстоку реальність. 

 

- Відпусти мене! - Я намагалася вимовити це наполегливо, але вийшло лише невпевнено пропищати. 

 

Якщо чесно, то мене взагалі бентежило те, що офіціанти удавали, що нічого не відбувалося. Мабуть, це був не перший випадок або що ще гірше - тут так було заведено. Я, було, вже зовсім зневірилася як тут... Голова громили сама вдарилася об стіл з такою силою, що я не змогла стримати крик. Мої очі збільшувалися в розмірі з кожним ударом голови покруча об стільницю... І, напевно, якби не відбиток руки на його маківці, я б ще не скоро здогадалася, що він не сам лупився головою, а йому хтось дуже сильно в цьому допомагає. 

 

- Ти очманів?! - Нарешті нерозлучний друг мого новоспеченого залицяльника відірвався від Еллі й звернув увагу на дивне заняття свого товариша. 

 

Я була до такої міри шокована, що навіть не спромоглася підняти голову, щоб подивитися на свого рятівника. Зате Еллі вже щосили пропалювала поглядом нашого героя з відкритим ротом. 

 

Закинувши голову вгору, я зраділа тому, що сиділа, інакше, якби я стояла на ногах, то вже давно звалилася б вниз. Переді мною стояв той самий недолюдок з роботи, який нищив мене поглядом, обернув у попіл, змушував моє серце витанцьовувати румбу, а потім тихенько задихатися в стороні...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно