Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я пішов довідатись, що нового знайшли в біографії Гадраби, але думки мої кружляли навколо Карличкового листа.
В фотоательє провадили ревізію. Ревізорам щось там не подобалось у веденні бухгалтерського обліку, та коли викликали Флору Мілнерову, вона не з'явилась.
В другій половині дня Мілнерова одержала в ощадкасі на пред'явника десять тисяч крон. Вона ходила по крамницях, зупинялась біля вітрин — мабуть, збиралася щось купити для розгромленої квартири. Наші працівники швидко встановили, що внесок на ці акредитиви було зроблено півроку тому людиною з вигаданим прізвищем.
— Все зрозуміло, — сказав Скала. — Це тонко продумана система оплати за шпигунські послуги. Талони виписано на різні суми, отже, не треба ні підписувати чеки, ні відраховувати банкноти. Що й казати, пані Госсарт щиро відшкодувала Мілнеровій розбите дзеркало. Можна собі уявити, яку коштовну річ вони розшукують. Невже пані Госсарт так само розрахується й з Клімовою?
Мати Віри Клімової була вже не на жарт занепокоєна відсутністю дочки. Ми вирішили не говорити їй правди. Вона б негайно побігла до посольства, а це було б тільки на руку пані Госсарт.
Віра Клімова могла добровільно залишитись у пані Госсарт, зустрівши там Арнольда.
Ми навіть не припускали думки, що її тримали там силоміць.
В середу ранком Скала повідомив мені додаткові факти з біографії Гадраби. Напередодні мюнхенських подій[7] Юліус Гадраба лікувався в Словаччині. В той час він був службовцем відділу фоторепортажу тодішнього міністерства народної оборони. У зв'язку з загостренням міжнародного становища Гадраба залишив курорт і повернувся до Праги. За станом здоров'я йому продовжили відпустку, і він поїхав на село. В Празі ще й досі живе його стара тітка. За нею доглядає жінка, яка особисто не знає Гадраби. У тітки зберігаються листи й вітальні листівки, що їх колись надсилав племінник.
— Ми їх позичили на деякий час, — сказав Скала. — Нас зацікавили поштові штемпелі. З них видно, що незабаром після 15 березня[8] Гадраба перестав писати своїй тітці. В роки війни він щось раз чи два приїздив до неї, але стара вже не пам'ятає, коли це було.
Яндера в той час працював в газетному видавництві. Як бачите, в їхньому житті є дещо спільне. Гадраба, звичайно, мав відомості про колишнє міністерство народної оборони. Можливо, цим він і зробив послугу глінківцям,[9] а вони віддячили йому тим же. Виготовити фальшиві документи на ім'я Яндери не становило труднощів. Але поки що все це тільки наші здогадки…
Недарма полковника тривожила поранена нога. Надвечір по небу поповзли низькі чорні хмари. Ніч обіцяла бути темною. Кращої нагоди для переходу кордону годі було й чекати.
Полковник доручив мені нагляд за зоною річки Бероунки, а сам очолив охорону аж до Чесько-Моравської височини.
Чорні повітряні кулі хоч і були нам знайомі, але залишалися ще новинкою. Ворог почав застосовувати їх зовсім недавно. Розгадати їх секрет «допоміг» нам один із непрошених гостей, який обрав саме такий вид повітряного сполучення.
Уподобавши зручну місцевість, порушник випускає з оболонки повітряної кулі певну кількість газу і, користуючись нею, немов парашутом, приземлюється. Звільнена від вантажу, куля швидко піднімається в повітря і зникає.
Тоді порушник дістає з чорного силонового мішка запасний одяг, лопату, портфель, знімає з себе маскувальне вбрання, ховає його в мішок і закопує.
В портфелі лежать гроші, посвідчення, ліхтарик та інші речі. Порушник бере з собою паспорт, певну суму грошей, кладе у спеціальну кобуру під пахвою пістолет. Решту речей залишає в портфелі і ховає його. Той гість, якого ми затримали раніше, мав із собою портативну рацію.
Спалювання тіла Бедржиха Фієдлера в крематорії було призначено на середу опівдні. Єдиний вінок купили від себе Йозеф Бочек і Юліус Гадраба. Більше ніхто не висловив свого співчуття з приводу смерті старого.
Під урну з прахом Бедржиха Фієдлера поки що не відвели місця, і її залишили в крематорії.
Лоубал і Трепинський встановили пости біля вілли Коларжа ще у вівторок вранці. Наступного дня там з'явився якийсь чоловік. Він спокійнісінько походжав біля будинку, гучно насвистуючи веселу мелодію. Здоровенний собака Коларжа загавкав на нього. Чоловік зупинився і почав дратувати вівчарку крізь садові грати. З будинку вийшла жінка і сказала незнайомцю, щоб він не чіпав собаки, але той заходився їй щось доводити, поки в нього не шпурнули зеленою сливою. Тільки після цього він пішов собі геть. Кидок сливою був повідомленням від Карличка про те, що з ним усе гаразд.
Я виїхав з Праги в середу останнім поїздом. Коли виходив з вагона, до мене непомітно наблизився наш співробітник і подав знак, що ніяких новин немає.
Мені треба було пройти вздовж залізничної колії трохи назад, а потім вийти на умовне місце. Це було колишнє русло ріки, заросле густим чагарником. Тут я мусив сидіти, можливо, навіть цілу ніч. Якщо порушника не впіймають, мене вранці відшукає Лоубал або Трепинський, і ми вирішимо, що робити далі.
Я заздалегідь вивчив район по карті і тому добре орієнтувався на місцевості. Залізничну колію перетинала вузька шосейна дорога. На ній час від часу спалахували фари автомобілів. На переїзді знаходився наш пост, який непомітно для пасажирів оглядав кожну машину.
Поки я дочвалав до місця, надворі вже стемніло. З перших же хвилин я ще раз переконався, що передбачити все наперед — абсолютно неможливо. Зате комарі зустріли мене дуже радо. Обличчя й шию пекло вогнем. Я ризикнув запалити сигарету, але й це не допомогло. Спробував одійти вбік, та комарі не відставали від мене ні на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер», після закриття браузера.