Читати книгу - "Вогняна зима"

простягнув відкорковану пляшку «Мороші»: смали, значить, зі ствола, прийми позу сурмача. Сержант довго не думав. Ступив крок назад, зняв кийка з пояса, замахнувся й влупив Лоба по кисті. Той заволав, пустив напівпорожню пляшку, замахав забитою рукою, застрибав на одній нозі. Коли ж у запалі назвав сержанта підарасом, дістав наново, тепер — по нирках. Ніхто не заступився. Навпаки, кілька колег сержанта пообіцяли додати, і не лише Лобові, якщо пацани не повимикають борзоту й не поводитимуть себе нормально.

Сірий вибачився, простягнув сержантові руку, бажаючи примирення. Той так зиркнув на його праву, що Олег Сіренко зрозумів: може стати наступним. Тож звелів Хряпі з Гопом забрати придурка подалі. А під кінець дня довідалися — Лоб догрався, кисть зламана. Буряк спершу відправив страждальця кудись до лікаря, а потім, коли наклали гіпс, звелів повертатися до Броварів своїм ходом. Жодних грошей йому більше не дав, ще й міліціонери кілька днів зирили вовками. Згодом попустило, але осад лишився.

І все одно — їх охороняли відкрито. Нема смислу ховатися й шифруватися, витягуючи довжелезні ланцюжки. Усі все знають, хто хотів — зробив фото-відео.

Те ж саме з ДАІ. Хто їм що скаже за злив інфи про адреси водіїв? Отож.

Сірий почував себе безпечно, як ніколи. Після прикрої пригоди на Майдані туди намагався не потикатися під жодним приводом. Хіба накажуть різати майданутих і роздадуть зброю. Ножі, наприклад, чи кастети. Маючи свої засоби для скалічення людини, Сірий не збирався пускати їх у діло без нагальної потреби. Тоді, коли вони з Хряпою так по-дурному спалилися, Олега не полишала противна думка: вони не самі пішли. Їм дозволили це зробити.

Саме так: пожаліли й відпустили.

Жалості Сірий потребував найменше, особливо — від тих, хто на Майдані. Але відтоді шукав способу звести з ними рахунки. Не важливо, з ким, зовсім не має значення. Перепинити б когось у темному місці, завалити на землю, замісити носаками, зламати пару ребер чи ніс. Краще ніс, тоді писок перекосить, не буде таким красивим розказувати по телевізору про революцію.

Поки команди «фас» не було, Сірий зосередився на журналістах, котрих до Маріїнського тягнуло, мов мух на мед. Попервах міліція вибірково пускала їх із камерами за периметр, особливо — якщо бачили красиву дівчину, і вона пускала бісики. Олега таким не візьмеш, і щойно чергова група йшла в їхній бік, переходив у наступ. Було кілька кізочок із пласкими диктофонами, які дуже легко вибивалися з рук. Менти не втручалися, до того ж щоразу Олег, а за ним — уся його команда заводили дружно: «Нас не можна знімати! Це порушує наші права!» Нахабні дівчата спершу кликали міліцію на допомогу, потім, побачивши марність зусиль, перестали, почали доводити: нема фотоапаратів, хіба не видно, лише кілька запитань. На що Шмата, постійно й безкарно обкурений, заявляв із серйозним виглядом:

— У вас американська апаратура. Знаємо, не дурні. Це ви там думаєте, що ми дурні. А ми — не дурні. Отакий пароксод, — із усіх він найчастіше вживав улюблене слівце Дениса Буряка. — Там у вас камера всередині. Сфоткаєте нас — і у свій Інтернет закинете. А там під нашими пиками будуть різні лохи писати дебільні підписи. З матюками.

На це ніхто з нахабних дівчаток не заперечував. Вони відходили, переключаючись на інші групи. Та Сірий одразу ж рухався за ними, пацани за його командою брали набридливих провокаторш у «коробочку», і тим не лишалося нічого іншого, крім як іти геть, за периметр. Якщо потикався чоловік, корочка журналіста не захищала: Хряпа з Гопом натовкли одного, міліція прийшла розбороняти й порадила: краще справді дати хлопцям спокій. Обходити Маріїнський десятою дорогою, не провокувати. Так же набагато спокійніше, для власної ж безпеки. Ну, а якщо проходили з мікрофонами й камерами, Сірий особисто починав виривати техніку з рук журналюг, знову вголос кричучи про свої права, заборону себе знімати й провокативну поведінку незваних гостей.

Здебільшого вигнати вдавалося. Якось Олег чув, як міліцейський старлей виважено, цілком серйозно пояснював обуреним:

— Ви стоїте на Майдані? Добре, не ви — ваші там стоять? Добре, не ваші — але люди там стоять? Стоять. Ви їх знімаєте? Знімаєте. Вони вам дозволяють? Отож. А ці хлопці мають право бути тут, як вони — отам. Чого ви думаєте, що в людей на Майдані прав більше, а в цих громадян — менше? Вони тут відстоюють свою позицію. Так само, як люди на Майдані. Можуть відмовити вам у спілкуванні, на роботі ви чи ні. Ми, як міліція, вас пустили, не порушуємо, не перешкоджаємо. Хлопці не хочуть, чого ви до них лізете? Потім же самі будете говорити, скарги писати… Техніка у вас дорога? Пошкодили? Так не лізьте сюди з дорогою технікою!

Справді, розмірковував у подібних випадках Сірий. Чого б ото пертися туди, де їм не раді? Теж, бач, знайшли зоопарк…

Коли на Грушевського почалася війна, спершу Буряк, потім — якийсь міліцейський начальник у цивільному заборонили пацанам потикатися вниз, до ворожого табору, поки ситуація не проясниться й не буде нових розпоряджень. За пару днів накази надійшли: бити майданутих по тилах.

Тоді групі Сірого й видали знаряддя праці: так назвав Хряпа будівельні молотки, горілку й пакетики з травичкою, кожному. Не хочеш — не кури, але дають — бери. Шмата, знаючи, що, крім нього, ніхто особливо не бавився «веселими» цигарками, почав канючити, аби все здали на його користь. Та Гоп із Хряпою не погодилися, а Сірий не поділився з принципу. Хай Шмата розуміє: благодійників тут нема. Заслужи, далі побачимо.