Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я не проти. Але не зі мною тобі жити, а з нею — питай її.
До ранку постояли собі, поговорили. Нема чого солдату довго церемонитися — роблять весілля.
Дає батько їм молодого коня, віз, спакували придане, і повіз вояк жінку до свого села.
Приїхали до брата. Той втішився, що живого брата бачить, а ще більше, що брат жонатий. Пригощає і розповідає:
— Хата чекає на тебе, старого коня я продав, а за ті гроші купив молоду кобилу. Їдьте, най вам добре ведеться господарство.
Вже має пару коней, хата й стодола ще добрі — живуть собі в мирі й злагоді.
Жінка з часом зайшла в положення й народила хлопчика. Назвали його Івасем.
Але чоловік все собі дума про ті три поради, за котрі прослужив рік у діда, й ніде не може їх випробувати.
— Певно, старий добре мене здурив.
Та ось прийшли жнива. Чоловік привіз із поля жито, скидав на тоці й молотить. На це нагодився кум:
— Здоров, куме!
— Дай Боже й вам здоров'я. Що скажете?
— Та бачу, що дурно йшов до вас.
— Чого?
— Хотів попросити, аби мені дров привезли, а ви маєте свою роботу.
— Та молочу, куме.
— То дайте мені коней, і я сам поїду.
— Най буде.
Кум кіньми до лісу, а він поза кущі й теж туди. Добігає до великої млаки[5], де були кумові дрова, заховався й чекає.
Кум набирає дров повище клепаків і — вйо! Переїжджає млаку, а кобила була жеребна й не хоче йти. Кум батогом — не тягне.
— Ой, підеш ти! То не в кума, а в мене!
Рубає він молоденького дубчика, робить палицю, й кобилу як вструже по ребрах! Бідна тваринка відчула, що пощади не буде, скочила й скинула лоша.
Взявся кум за голову:
— Що я наробив?! Що мені кум скаже?.. А звідки він буде знати, що вона була жеребна?
Привів кобилу до порядку, а лошатко — за лапки й у той кущ, де кум сидів. Мало не вбив кума.
Привозить дрова додому, половину сховав, а тоді кличе кума, аби поміг скидати дрова, бо треба йому до брата бігти.
— Щось ти, куме, мало взяв.
— Взяв би більше, якби свої коні. Ліпше два рази поїхати, ніж раз все забрати й чужі коні зіпсувати.
— Правду кажеш, куме.
Скинули дрова. Цей сів на воза та й поїхав у ліс. Знайшов те лоша, відтяв голову й копитця, зняв шкіру, а з м'ясом приїхав додому. Кличе жінку, аби помогла на бантину повісити.
— Ти звідки привіз?
— Ходив з Климом на полювання й оленя вбили. Лиш нікому не кажи.
На другий день приносять йому повістку йти до війська, а на те приходить й посланець від жінчиного тата, аби приїхали на весілля — віддає ще одну доньку. Забідкалася жінка, плаче, що на весіллі не буде.
Каже чоловік:
— Не плач. Запрягай коней, бери дитину та їдь без мене.
Жінка збирається до родичів, а чоловік пачку грошей у кишеню, пакуночок під паху й пішов.
Але в місті не йде до військової касарні, а до перукаря. Питає перукар, що потребує.
— Зробіть, перукарю, так, аби я став невпізнанним.
— Не можу.
— Я дам вам сотку за це.
— Що ти хочеш, чоловіче, аби я за сотку в криміналі гнив?
— Дам одну сотку в ліву кишеню, а другу — в праву, аби ви рівно стояли.
— Нічого не вийде.
— То я дам вам ще дві сотки золотом.
Перукар покрутив вусом, а цей каже:
– І ще золоту сотку даю в кашкет.
— Добре, але, як підеш красти й тебе зловлять, то не кажи, що я тебе маскував.
Вистриг йому волосся на голові, виголив бритвою — лисий, знизу гарячим залізом покучерявив, наклеїв довгі льоники, вусок, дає кондукторський плащ, валізочку й каже:
— Йди.
Прийшов він на весілля й вдає, що хоче утікати. А жінчин тато вибігає й не пускає.
— Чого, чоловіче, тікаєте, як у мене весілля?
— Хотів переночувати, а тепер бачу, що треба йти в інший бік.
— Можна й заночувати, але спочатку погостимося.
Погостилися, господар каже заграти для гостя.
— Дякую, я не вмію цих танців. Що хатка, то інша повадка.
— Моя старша донька вас навчить. Чоловік її у війську, а вона сама сумує.
Запрошує він свою жінку до танцю й починає жартувати. Слово за словом, приговорюється й питає, чи не нудно буде самій спати.
— Нудно, — каже вона.
У танці домовилися, що він має лягати спати в оборозі, а вночі вона їде додому й три рази кашляне — то буде знак, що чекає на нього.
Каже господареві:
— Пора би мені спати, бо зранку на поїзд.
— Де би ви хотіли спати?
— Десь надворі. Я бачив, що в оборозі маєте сіно.
Ліг спати. А донька старого вибирається додому.
Батько просить залишитися, а вона й слухати не хоче. Сіла з дитиною на віз, виїхала за оборіг:
— Кахи! Кахи! Кахи!
Цей валізку в руку й доганяє фіру. Доїхали до села. Жінка до хати навіть не йде, а стелить у стодолі.
— Будемо спати на сіні.
Постелила окремо для дитини, окремо для себе. Кондуктор випряг коней, загнав до стайні й лягають спати.
Як жінка заснула, цей тихенько взяв дитину на руки й пішов на друге село до сестри. Залишає там Івася й просить, аби вона нікому нічого не говорила, а привезла дитину тоді-то й тоді-то, коли вернеться із війська.
У місті віддав перукареві плащ, валізку, той обстриг його наголо, і пішов мельдуватися до касарні.
Він най служить, а ми вертаймося до жінки.
Жінка рано пробудилася, а за кондуктором і дитиною місце застило.
— Йой, драбуга! Певно, дітей не мав і моє вкрав.
Але треба щось чоловікові говорити. Взяла пса до стодоли, замкнула, зсередини запалила, вибігла надвір і ґвалтує:
– Івасику мій, Іваську! Як тебе рятувати?!
Поки збіглися люди і погасили вогонь, з пса залишилися лише кісточки.
Пішла вона до ксьондза. Ксьондз сказав похоронити дитину на цвинтарі. Сам гріб запечатав, відправив за псом службу, а грабар навіть хрест закопав.
У скорім часі йде чоловік додому. Жінка побачила його й голосить на ціле село.
— Чи не того, жінко, плачеш, що я вернувся?
— Ой, ні! Ти вернувся, а Івасько наш ніколи не вернеться.
— А де Івасько?
— Йой, приїхала я скоро з весілля, аби там не обшельмуватися без чоловіка, а якийсь драбуга підпалив стодолу. Я сонна вискочила, а Івась згорів.
— То байка, жінко! Богу дякувати,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі», після закриття браузера.