Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Та де мені до танцю, — відмовляється вона, а тут сама аж тремтить від сорому і страху.
— Ану, попробуймо! Гей, музики! — крикнув царевич, вхопив її, музика заревіла, а він гей з нею в обертаси.
Вона, бідна, опирається, він нею кидає сюди й туди, вся страва в горщиках, що в неї поприсилювані до крайки, разливається і обляпала її від ніг до голови. Гості регочуть, а їй все лице горить з сорому, а далі як заплаче та тому до ніг, щоб її пустив. Тоді він пом'як, підняв її та й питається:
— А що, ти мене не пізнаєш?
Вона видивилася на нього та й нічого не каже.
— А то відколи у нас так повелося, щоб жінка чоловіка не пізнавала? Адже я твій чоловік, а ти моя жінка!
Тут він розповів їй усе, як, що, до чого, казав їй зараз переодягнутись по-царськи. Аж тут її батько над'їхав, ну, той певно здивувався, коли побачив свою доньку, що він віддав її за жебрака, царівною. Там-то вже був бал, можете собі погадати! Вилами молоко їли, по борщі човнами плавали! І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, а в роті сухо було.
Три брати Кіндрати
Було собі три брати, усі три Кіндрати. Два між ними були розумні, а третій — дурний. От дурний і каже:
— Давайте хліви плести та побачимо, у чий двір більше скотини ввійде.
Поплели хліви. Ті двоє з дерева, а дурний з лободи. От іде череда та вся в дурнів хлів, а до розумних тільки один поганий віл і увійшов. Розумні й кажуть:
— Чим ти будеш годувати свою череду?
Дурний, недовго думаючи, взяв та й проміняв їм цілу череду на того поганого вола. Тоді взяв налигав його і повів продавати. Веде, аж біжить собака та «гав, гав!», а далі й каже:
— Здоров, свату, продажній віл?
— Продажній, — каже дурень.
— Продай мені наборг, а гроші через неділю прийдеш і возьмеш.
Продав той вола. Пройшла неділя, дурень закурив люльку і пішов за грішми. Іде, а собака «гав, гав!».
— Давай гроші! — каже дурень.
А собака від нього навтіки та під гнилий пень, тільки її дурень і бачив. Заглянув він під пень, коли там гроші. Набрав дурень цілий віз грошей, привіз додому. Брати питають:
— Де ти стільки грошей набрав?
— За вола, — каже, — взяв.
Брати і посилають його:
— Біжи до попа, попроси мірки, та не кажи, що гроші міряти, а кажи, що будем мірять пшеницю.
Пішов дурень.
— Здоров, попе.
— Здоров, дурню, — каже піп.
— Дай нам мірки.
— Нащо вам мірка?
— Гроші мірять.
— А мені дасте?
— Дамо.
Приносить мірку додому, а брати й питають:
— Як ти казав?
— Я казав: дай, попе, мірки, будем гроші мірять.
— А, щоб тебе та бодай тебе, дурню. І нащо було так казать! Ну, біжи та стань на воротях, як буде піп іти до нас, то свиснеш, а ми тоді будемо пшеницю мірять.
Став дурень на воротях. Аж іде піп. Дурень його як свиснув кийком, він так і витягсь. Входить дурень у хату, а брати його й питають:
— Де піп?
— А там, біля воріт: я його свиснув, а він і витягся.
Дивляться брати, коли й справді так.
— Біжи ж, кажуть, сховай його.
Пішов дурень і заховав попа на горище. Розумні брати переховали попа, зарізали барана та й поклали його на горище якраз на тім місці, де лежав піп. А приходить попадя і питає:
— А де, дурню, піп?
— На горищі, — каже той.
Лізе попадя на горище, а дурень її питає:
— Попаде, чи твій піп з рогами?
— Ні, дурню, такий, як і ти.
— Попаде, чи твій піп з чотирма ногами?
— Ні, дурню, такий, як і ти.
Злізла попадя на горище, глянула та й каже:
— Е, це, дурню, баран!
Три добрі поради
Жив собі сирота без тата, без мами. Лише брата мав. А колись усіх сиріт забирали до війська на двадцять п'ять років.
Йшов служити молодим, а додому повертається вже в літах. Застає його ніч. Побачив при дорозі якусь хатку, а біля воріт дідуся з білою бородою.
— Добрий вечір!
— Добрий вечір!
— Чи не могли би ви прийняти мене на ніч?
— А ти звідки мандруєш?
– Іду, дідусю, з війська додому.
— А що ти там, синочку, навчився?
— Туди йшов волом, а звідти вертаю ослом.
Дід засміявся й каже:
— Синочку, розтлумач мені це.
— Та поки не йшов до війська, то працював, як віл, і багато чого навчився, а в армії за двадцять п'ять літ що знав — забув, і нічого мене не навчили, крім: айн, цвай, драй…[4]
— Слухай, сину. Я прийму тебе не на ніч, а на рік. За рік служби дам тобі три добрі поради.
Залишився вояк у діда. Старий посилає його до всякої роботи. Але минає півроку, і він каже:
— Дідусю, півроку вже нема, а ви ще не сказали нічого.
— Синку, ще маєш часу багато і встигнеш запам'ятати, що я скажу.
Минає ще п'ять місяців, і вояк знов нагадує дідові.
— Синку, ти доброї пам'яті? — питає дід.
— Доброї.
— То більше не питай. Я тобі в останній день скажу.
Але і останнього дня дід нічого не говорить, лише готує йому плату й харч на дорогу.
Вийшли надвір і, поки дійшли до воріт, дід каже:
— Якщо хочеш бути ґаздою, то аби ти без своїх очей нікому коней не давав, ніколи жінці правди не казав і запам'ятай: що срібло-злото очі заливає.
Попрощалися, і з трьома премудростями вояк пішов у дорогу.
Іде чи довго, чи коротко, вже недалеко до рідної хати, а тут — ніч. Мусить заночувати в чужому селі й проситься до першої-ліпшої хати.
— Господарю, чи не прийняли би ви мене переночувати?
— А чому би й ні — хату за собою не забереш.
Господиня готує вечерю, він з господарем розмовляє, а тут приходять з роботи чотири доньки.
— Добрий вечір!
— Доброго здоров'я!
Доньки миються, а одна з них запорошила воякові очі: дивиться й не змигне з неї. Питає вона:
— Тату, хто це у нас?
— Подорожній. Где з війська і попросився заночувати.
— Гм! Коли він йде з війська, то треба його пригостити. Там чарки ніхто йому не давав.
— Так, — каже батько. — Тоді ви, милосердні, постарайте.
Вечеря вже готова, донька принесла з шинку горілки й частуються. Поки випили горілку, він признався, що хоче сватати їх найстаршу доньку.
Каже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі», після закриття браузера.