Читати книгу - "Місто біля моря"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І в ту ж мить з’явився із стільцем та маленьким розкладним столом Закаблук. Він швидко розгорнув на столику відомості і, сівши на стілець, застиг у чеканні, як у своїй конторці. Він готовий був негайно розрахуватися з усіма бракоробами.
Раптом не знати звідки біля цехових дверей з’явився інженер Андрихевич. За давньою звичкою він носив інженерський кашкет з високою тулією і з молоточком та розвідним ключем на бархатному околиші. Забачивши головного інженера, ливарники розступились і дали йому дорогу.
Високий, кощавий, з сивиною на скронях, різко відтінених зеленим околишем кашкета, Андрихевич спинився перед газетою, подивився на столик і презирливо кинув:
— Що це за вигадки? Покличте майстра!
— Я тут, Стефане Медардовичу! — відгукнувся Федорко, як видно, викликаний сюди кимось з ображених прогульників.
— Чому ви допустили це? — крикнув на майстра головний інженер.
— Я думав… Я думав, що це по Громадській… лінії…
— Ніяких «громадських ліній»! — ущипливо, з прищуром процідив Андрихевич. — Виробництво б виробництво. Негайно зняти оцю мазанину!
Багато довелось пережити мені в ці хвилини. Зараз міг провалитися весь план нашого наступу на бракоробів і дезорганізаторів виробництва. І, набираючись відваги, я швидко ступив до інженера.
— Забирати стінну газету ми не дозволимо! — крикнув я зривистим голосом.
Якусь хвилину Андрихевич розглядав мене мовчки, ворушачи волохатими бровами і, як видно, пригадуючи нашу першу зустріч. А потім, пригадавши, вирішив діяти в обхід.
— А-а-а! Будівник нового світу! Здрастуйте, шановний! — промовив він з удаваною жартівливістю і подав мені зморшкувату руку з масивним золотим перснем. — Тепер дозвольте вас запитати, молодий чоловіче, від чийого імені ви протестуєте? — вів далі інженер, явно бажаючи мене принизити. — З власного почину? Чи в порядку відомого вже мені юнацького протиріччя?
— Я заперечую від імені цехового осередку комсомолу! Стінна газета випущена нами, і ви не можете її забороняти.
— Дозвольте, голубчику! Але хіба комсомольська організація правомочна своєволити і порушувати трудову дисципліну? — спитав інженер.
— Хто порушує трудову дисципліну? Ми?! — обурився я. — Це вони порушують трудову дисципліну — прогульники, бракороби, ті, що тягнуть нас назад!
— Тихше, тихше, юначе! Стримайте ваш запал! Я ще не оглух, і кричати мені не треба. Тим більш — час революційних мітингів минув. Я завів цю розмову ось чому. Поки що я тут головний інженер. Я наказую майстру забрати цей аркуш. А ви — особа, в якої нема ні досвіду, ні адміністративних повноважень, — грубо втручаєтесь у мої дії, підвищуєте тон, грубіяните. Як це накажете розуміти? Хіба це не порушення трудової дисципліни?
Злораде, уже торжествуюче цілковиту перемогу обличчя бракороба Кашкета видно було поряд, а передо мною єхидно блищали зеленуваті очі Андрихевича.
Але я ще не здався:
— Питання про порядок черговості одержання заробітної плати, Стефане Медардовичу, погоджене з директором заводу товаришем Руденком і з нашим заводським комітетом профспілки. Той, хто працює краще за всіх, одержує зарплату в першу чергу, і мені здається, що головний інженер також повинен виконувати волю директора, а не суперечити їй.
— Я нічого не знаю про таке погодження, — буркнув Андрихевич. — Директор не говорив зі мною.
— З вами не говорив, а з усіма членами бюро загальнозаводського колективу комсомолу говорив. Іван Федорович схвалив усі наші заходи… а стінгазету — в першу чергу.
— Я це ще з’ясую! Так легко вам ці фокуси не минуться! — явно розгублюючись, похмуро пробурчав Андрихевич.
Біля мене з’явився Турунда. Звертаючись до інженера, він сказав миролюбно:
— Стефане Медардовичу, я можу поручитися, що Манджура говорить правду і не збирається вас обдурювати. Я заявляю це не від себе особисто, а від партійної організації. Ми гадали, що ви нам спасибі скажете. «А тут така суперечність…
— Це ми ще подивимось! — загрозливо кинув інженер, не дослухавши Турунду. Він поправив кашкет з лакованим козирком і поспіхом вийшов із цеху.
— Шість — нуль на нашу користь, Васю! — вигукнув Закаблук, як тільки зачинились рипучі двері за інженером.
— Слухай ти, комсомоліст! — підійшовши до нього впритул і обдаючи горілчаним перегаром, прошамкав Кашкет. — Чого ти до мене причепився? Язик у тебе, як у сороки, охочий ти до торохтіння всячини, але витівка твоя ні до чого, Я скоріш удавлюсь, аніж тут гроші одержу. Несіть їх мені до машинки!
— Ну й не одержуй! Кланятися не будемо! — підтримав Турунда. — Заводоуправління перекаже їх тобі на ощадкасу.
— У мене нема книжки. Я не такий скнара, як ти! — злісно кричав Кашкет.
— От і обзаведешся заодно книжечкою! А сердитися тобі нема чого. Хто у нас королі бракоробів? Хіба не ти з своїм напарником? — просто у вічі випалив Кашкету Турунда, поблискуючи бистрими очима. — Хлопці тут діло пишуть. Раз тебе на брак тягне — май і чергу особливу… А ні — йди геть з цеху на море волокушу тягати. Може, там пощастить!
— Та що ж це таке, га, братва? Затискують робітничий клас, а ви мовчите? — заволав Кашкет, шукаючи підтримки у ливарників, які сміялися.
Але ні в кого він співчуття не зустрів. Потроху всі стали розходитися.
Несподівано столик з відомостями заступила чиясь спина: у Закаблука одержував гроші літній вагранник Чучвара. Незадовго до получки він прогуляв цілий робочий день на весіллі у кума, в Матроській слобідці. Музика грала на тому весіллі так, що на косі було чути, а Чучвара на другий день ходив сонний. Тепер він вирішив нишком взяти получку та піти швидше з людських очей, без зайвої ганьби.
— Почин є! — голосно сказав Коля Закаблук. — Хто далі? Прошу поспішити.
І тільки тепер, уперше після шабашу, почув я голос Тиктора. Мовчазний досі і якийсь зажурений, він смикнув Кашкета за руку і сказав:
— Нема чого комизитися! Брак був? Був! З обіду прогуляв на тих роликах? Прогуляв! Одержуй грошву — і йди собі!..
Цех спорожнів одразу ж, як тільки Кашкет із своїм напарником, який виявив на цей раз розсудливість, одержали заробітну плату. Ми йшли до прохідної разом з Турундою і Закаблуком, і, пригадую, Лука кинув зненацька:
— Глянь, Василю! А ваш подолянин присмирнів, побачивши себе в отакій компанії. Подіяло! Не такий він безнадійний.
Лука був правий. А я думав, що саме Тиктор почне шуміти більше за всіх, побачивши свій портрет у газеті. Вийшло зовсім інакше, і на краще.
Схвильований сутичкою з Андрихевичем, ішов я разом з товаришами до заводських воріт і думав: «Тепер «татусь» проробить мене, ряба божого, за обідом! «Такий-сякий, — скаже він донечці, — замурзаний твій поклонник! Поперек дороги мені став. А ми його, шельму, пивом поїли та осетриною угощали!» І, звичайно ж, Анжеліка буде тепер
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто біля моря», після закриття браузера.