read-books.club » Драматургія » Фауст 📚 - Українською

Читати книгу - "Фауст"

270
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фауст" автора Йоганн Вольфганг Гете. Жанр книги: Драматургія / Сучасна проза / Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 78 79 80 ... 86
Перейти на сторінку:
class="v">Що в адській сірці ласо пасетесь!

Глядіть, чи не заблима фосфор десь:

То — душенька, Псіхея б то крилата;

Підборкайте, то й стане, як черва та;

Тоді на ній поставлю я печать,

Щоб тим певніш в огнистий вир помчать.

Пильнуйте спідньої частини —

Ось вам завдання гуртове;

Хто знає, де вона живе?

Можливо, навіть нижче спини…

А може, буде і в пупку —

Ловіть її, хлоп'ята, на трапку.

(До худющих чортів із довгими закарлюченими рогами).

А вам, довготелесі, накажу

Охоронять повітряну межу:

Держіть напоготові руки й кігті,

Не дайте їй хтозна-куди забігти, —

Вона ж от-от вже вилине з нори,

Бо геній завше рветься догори.

Сяєво згори правобіч.[118]

Небесне воїнство

Неба обранці,

Раю посланці,

Линьмо туди!

Гріх викупляймо,

Прах оживляймо,

Всіх просвітляймо,

Возвеселяймо,

Благословляймо

В наші сліди!

Мефістофель

Згори до нас злітає світло кляте,

Я чую лемент, крикняву гидку…

То ж осоружні дівчури-писклята,

Що святобожним блазням до смаку.

Коли в зловісну прокляту годину

Ми пагубу кували на людину,

То наше найлютіше зло

Ханжам до любості було.

їм тільки рвать — не низом, так горою!

Не раз від них ми вже терпіли крах;

Однакова у них із нами зброя,

Це ті ж чорти, лиш в каптурах.

Програти тут нам буде вічний сором;

Згуртуймося дружніше — й ми поборем!

Хор ангелів

(сиплючи троянди)

Рози квітучії,

Роси пахучії,

Сяйно-живущії,

Тайно-зцілющії,

Вкрийте листочками

І пелюсточками

Вколо весь край!

Червоно й зелено

Пестися, май!

Вмерлому велено

Знестися в рай!

Мефістофель

(до бісів)

Чом нітитесь? Де ж ваш пекельний гарт?

Хай сиплеться квіття несамовите, —

Держись, бісівський авангард!

Чи ж можуть ті благенькі квіти

Чортів гарячих засніжити?

Дихніть — і все зів'ялите за жарт.

Гей, дмухачі, дмухнуть! — Ну, буде, буде!

У тім чаду уже весь рій побляк…

По щирості ви дули, на всі груди —

Занадто вже! Не треба ж так!

Не знаєте ніколи міри й краю!

Все в'яне, сохне, корчиться, палає

І нас отруйним обдає огнем…

Тримаймося! Хоч що там, не здригнем! —

Чорти тремтять! Завзяття підупало!

їх пройняло незвично млосним палом.

Хор ангелів

Цвітіння благісне,

Горіння радісне,

Живить усе воно,

Всюди несе воно

Ласку й любов.

Праведний, вірний

Світ невечірній

В висі ефірній

Тихо зійшов.

Мефістофель

Ганьба поганцям боягузним!

Гориніж стали всі чорти,

Біси ж пішли в переверти

І в пекло гепаються гузном…

Ну що ж, нехай вам огняна купіль,

А я не рушуся звідціль!

(Розмаюючи летючі троянди).

Гей, вогнику, не вийсь перед лицем,

Бо як схоплю, то сядеш холодцем!

Геть, відчепися, іскорко мала!

Пече у скронь, мов сірка і смола…

Хор ангелів

Що не належить вам,

То й не займайте,

Що дух бентежить вам,

Те оминайте.

Воїнство, гублячим

Відсіч готов!

Владна над люблячим

Тільки любов!

Мефістофель

Пече в печінку, в серце, в скронь!

Це ж наддиявольський огонь!

Сильніш пекельних тії врази!

Так ось чому зітхають цілі дні

Відкинуті коханці, що ладні

За милою зорить, звихнувши в'язи.

І я!.. Куди я очі пориваю?

Раніш мені були бридкі без краю

Вони, мої одвічні вороги.

Та чимсь чужим душа моя обнята:

Мені до мислі ті любесенькі хлоп'ята,

І їх клясти не маю вже снаги…

Коли пошиюся я в дурні,

То більших дурнів не знайти.

Малята вредні, шурубурні,

Над вас немає люботи!

Скажіть мені, кохані голуб'ята, —

Ви ж також люциферський рід і плід?

Кортить мені вас всіх розцілувати,

Воно, здається, так і слід…

Такі мені ви люб'язні і рідні,

Мов тисячі разів я бачив вас:

На постаті дивлюся миловидні

І відчуваю мов котячий л ас.

Ходіть до мене, дітоньки, благаю ж…

Ангели

Ось ми йдемо — чого ж ти відбігаєш?

Ми близимось — а ти од нас в підскок!

Ангели заходять круга і окривають всю просторінь.

Мефістофель

(одтиснутий на передній кін)

Ви звикли нас лукавими взивати,

А вмієте незгірше чаклувати —

Чоловіків звабляти і жінок…

Оце так так! Оце так діло!

Мов любощів мені дано…

Пойнято полум'ям все тіло,

А голови вже й не чутно…

Ну, опускайтеся, не вийтесь без кінця!

Але ж поводьтеся хоч трохи по-мирському.

Хоча поважний вид вам личить як нікому,

Але усміхнений ще краще до лиця.

Мене така усмішка пориває,

Як часто між закоханих буває —

Ледь світиться в куточках любих уст.

За всіх миліш ти, рославий молодче;

Поглянь на мене хтивіше, солодче —

І на попів приходить м'ясопуст!

Не вадило б вам дещо оголитись,

Нема пуття з цнотливих тих хламид.

Ось одвернулись… Ззаду подивитись —

Ще дужче розбирає апетит.

Хор ангелів

Люблячий пломінь,

Лагідний промінь!

Сяєвом правди

Грішних направ ти

І, від погуби пут

Збавивши їх,

Виведи їх на путь

Райських утіх.

Мефістофель

(схаменувшись)

Що сталось? Весь я в виразках, як Йов,

Самого страх бере при огляданні,

Та, обдивившися, я торжествую знов:

Так, мого роду сили нездоланні —

Зберіг я часті, чорту притаманні,

На шкурі лиш прикинулась любов.

Загасло вже ненавидне багаття,

Тож навздогін я всім вам шлю прокляття!

Хор ангелів

Кого скупає

Пломінь священний,

Той у блаженний

Сонм уступає.

Хором врочистим

Злинемо ввись!

Аером чистим,

Душе, дивись!

(Здіймаються в небо, забираючи з собою безсмертну частину Фауста).

Мефістофель

(озираючись)

Та що за лихо? Де ви ділись?

Ви, пуцьверінки, чорта підвели…

Зі здобиччю своєю в небі скрились —

Так ось чого ви справді тут були!

Невже ж я скарб такий втеряти мушу —

Запродану мені високу душу,

Що лестками ви в мене відняли?!

Шкода тут позивати небо,

Доводить право набуття…

Обдурено старого — так і треба!

Нехай не розм'якає без пуття.

А я ж на те вгатив великі кошти…

Яка ганьба! Усе пішло на дим…

Бувалий чорте! Та чого ж ти

Піддався любощам пустим?

Коли вже навіть битий жак

Зміг, як дитина, підманиться,

То я собі міркую так,

Що тая дурість — не дурниця.

Ущелини, ліс, скелі, пустиня[119]

Святі відлюдники на схилі гори поміж ущелин.

Хор і луна

Скелі стоять стрімкі,

Сосни шумлять дзвінкі, —

Корені в них чіпкі,

Стовбури в них гінкі.

Хвилі прудкі біжать,

Надра

1 ... 78 79 80 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фауст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фауст"