Читати книгу - "Ляльковий дім"

Верле. Але що ж ти маєш намір робити?

Грегерс. Досягнути мети, яку собі поставив. Більше нічого поки що.

Верле. Добре, а потім? З чого ти житимеш?

Грегерс. У мене є деякі заощадження.

Верле. Та чи надовго їх вистачить?

Грегерс. На мій вік вистачить, я гадаю.

Верле. Що ти цим хочеш сказати?

Грегерс. Більше я відповідати тобі не буду.

Верле. То прощавай, Грегерсе.

Грегерс. Прощавай.

Верле виходить.

Яльмар (виглядаючи з вітальні). Пішов, чи що?

Грегерс. Пішов.

Яльмар і Реллінг входять.

Гіна і Гедвіг теж приходять з кухні.

Реллінг. Пропав наш сніданок.

Грегерс. Одягайся, Яльмаре, нам з тобою треба зробити довгу прогулянку.

Яльмар. Дуже радий. А чого приходив твій батько? Щось відносно мене?

Грегерс. Підемо, тоді й поговоримо. Я зайду до себе накинути пальто. (Виходить.)

Гіна. Не йди з ним, Екдалю!

Реллінг. Ія кажу — не йди. Залишайся з нами.

Яльмар (бере капелюх і пальто). Ще чого! Друг юності відчуває потребу вилити передо мною свою душу!..

Реллінг. Та хай йому чорт, чи ти не бачиш, що він не при своєму розумі, з глузду з'їхав, божевільний.

Гіна. Чуєш? І мати його теж була придуркувата.

Яльмар. Тим більше йому потрібна дружня увага. (До Гіни.) Не запізнись, гляди, з обідом. Прощавайте поки що. (Виходить.)

Реллінг. Ото досада, що цей чоловік не провалився крізь землю там де-небудь у шахтах!

Гіна. Господи!.. Що це ви говорите!

Реллінг (бурмоче). Та в мене щодо цього свої міркування.

Гіна. Ви справді думаєте, що молодий Верле божевільний?

Реллінг. На жаль, ні. Він не більше божевільний, ніж багато інших людей довкола нас. Але з ним все-таки щось не гаразд, це вірно.

Гіна. Що ж з ним таке?

Реллінг. А ось що, фру Екдаль: він одержимий на гарячку чесності.

Гіна. Гарячку чесності?

Гедвіг. Хіба є така хвороба?

Реллінг. Та-ак, це наша національна хвороба. Але проявляється вона лише спорадично. (Киваючи Пні.) Спасибі за сніданок! (Виходить.).

Гіна (збентежено ходить по кімнаті). Ах, цей Грегерс Верле!.. Завжди він був… таким пострахом.

Гедвіг (стоячи біля столу, допитливо дивиться на матір). Як усе це дивно.

Дія четверта

Павільйон Яльмара Екдаля. Серед кімнати фотографічний апарат, покритий сукном, п'єдестал, два стільці, консоль і т. ін. Видно, що тільки що фотографувалися. Вечоріє. Сонце сідає. Згодом у кімнаті починає сутеніти.

Гіна (стоїть біля вхідних дверей з касетою і мокрим негативом у руках і камеє до когось у коридор). Так, так, будьте спокійні. Коли я вже що обіцяю, то завжди зроблю. Перша дюжина буде готова на понеділок… До побачення!

Чути, як хтось спускається сходами.

Гіна зачиняє двері, ховає негатив у касету і вставляє її у прикритий апарат.

Гедвіг (виходить з кухні). Пішли?

Гіна (прибирає в кімнаті). Так, хвалити Бога, спровадила нарешті.

Гедвіг. Але що ти скажеш, — тата досі нема.

Гіна. А ти певна, що його нема у Реллінга?

Гедвіг. Нема. Я зараз бігала вниз чорним ходом і питала.

Гіна. І обід все стоїть і холоне.

Гедвіг. Еге, подумай! Тато завжди так акуратно приходив додому в обід!

Гіна. Незабаром прийде, — побачиш.

Гедвіг. Та хоч би прийшов! А то мені якось моторошно робиться.

Гіна (скрикує). Ось і він!

З вхідних дверей з'являється Яльмар і Екдаль.

Гедвіг (кидаючись до нього). Тату! Ми вже тебе ждали-ждали!

Гіна (поглядаючи на нього скоса). Як ти забарився, Екдалю.

Яльмар (не дивлячись на неї). Так, запізнився трохи. (Скидає пальто.)

Гіна і Гедвіг хочуть допомогти йому, але він не дає.

Гіна. Ти, певно, пообідав з Верле?

Яльмар (вішає пальто). Ні.

Гіна (прямує до кухні). То я подам тобі.

Яльмар. Ні, облиш. Я не буду обідати.

Гедвіг (підходячи до Яльмара). Ти нездужаєш, тату?

Яльмар. Нездужаю? Ні, нічого. Ми з Грегерсом зробили таки стомливу прогулянку.

Гіна. Це, мабуть, не по тобі, Екдалю. Ти незвичний.

Яльмар. Гм… хіба мало до чого доводиться звикати на цьому світі! (Блукає по кімнаті.) Приходив хто, коли мене не було?

Гіна. Нікого, крім тієї парочки.

Яльмар. Нових замовлень не було?

Гіна. Сьогодні не було.

Гедвіг. Побачиш, тату, завтра напевно будуть.

Яльмар. Будемо сподіватись! Із завтрашнього дня я думаю якнайсерйозніше взятися до діла.

Гедвіг. Завтра! Ти хіба забув, який узавтра день?

Яльмар. Ах, так… Ну то післязавтра. Віднині я все робитиму сам. Я бажаю працювати сам, без будь-яких помічників.

Гіна. Та що ж з цього буде, Екдалю? Ти тільки все собі розладнаєш. Я вже управлюся з фотографією, а в тебе своє діло — твій винахід.

Гедвіг. І дика качка, тату… і кури, і кролики, і…

Яльмар. Не базікайте мені про ці дурниці! Із завтрашнього дня ноги моєї більше не буде на горищі.

Гедвіг. Але ти ж обіцяв мені, тату, що завтра там буде свято…

Яльмар. Гм… так, так. Ну то з післязавтрашнього. А цій проклятій дикій качці я б в'язи скрутив!

Гедвіг (скрикує). Дикій качці!

Гіна. Та чи це чуване!

Гедвіг (смикаючи Яльмара за рукав). Ні, тату… адже це моя дика качка!

Яльмар. Через це я і не займу її. Не стане відваги… заради тебе, Гедвіг. Але я глибоко відчуваю, що слід би. Не треба було мені терпіти у своєму домі тварюки, що побувала у тих руках.

Гіна. Господи Боже, через те, що дідусь дістав її від цього негідника Петтерсена…

Яльмар (блукає по кімнаті). Є певного роду вимоги… Як їх назвати?… Скажемо — ідеальні вимоги… тобто вимоги, якими не можна поступатися, не поранивши своєї душі.

Гедвіг (ідучи за ним). Але ти подумай, дика качка… бідолашна дика качка!

Яльмар (зупиняючись). Ти ж чуєш, я не займу її — заради тебе. Жодна волосина не впаде з її голови… Ну я сказав, що не займу її. Є завдання більш важливі. Але тепер час би тобі пройтися, Гедвіг. Саме смеркає.

Гедвіг. Мені сьогодні не хочеться.

Яльмар. Ні, йди. Ти щось начебто мружишся. Тобі шкодять усі ці випари. Тут таке затхле повітря.

Гедвіг. Ну добре, я спушуся чорними сходами і пробіжусь трошки. Пальто і капелюшок?… Та вони ж у мене. Тату… то ти гляди, не кривдь бідної дикої качки, поки мене не буде.

Яльмар. Жодна пір'їна не впаде з її голови. (Притягає Гедвіг до себе.) Ти і я, Гедвіг… нас двоє… Ну іди, іди!

Гедвіг киває батькам і виходить до кухні.

Яльмар ходить по кімнаті, понурившись.

Гіно!

Гіна. Що?

Яльмар. Із завтрашнього дня… чи, скажемо, з післязавтрашнього… я бажав би сам