Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

Аллен повернувся з пістолетом до машини й запхав його під сидіння.

Рейджен сягнув рукою у сховок і витягнув зброю. Це він навіяв Алленові бажання її купити. Рейджен не був палким шанувальником тридцять восьмого калібру — надавав перевагу дев’ятиміліметровому. Проте це все одно було вельми непогане поповнення для його арсеналу.

Аллен вирішив виїхати зі свого теперішнього задрипаного житла. Проглядаючи в «Ланкастер Іґл-Ґазет» оголошення про оренду квартир, він помітив знайомий телефонний номер.

Аллен погортав записник і з’ясував, що номер належить Джорджу Келлнеру, адвокату, який домігся, щоб його не судили як дорослого, а відправили до Зейнсвільської колонії для неповнолітніх. Аллен переконав Дороті зателефонувати Келлнеру і попрохати, щоб той здав квартиру її синові. Адвокат погодився, встановивши орендну плату у вісімдесят доларів на місяць.

Охайна квартирка з однією спальнею[25] була на другому поверсі будинку номер 803 ½ по Рузвельт-авеню. Цей білий будиночок не виходив безпосередньо на вулицю, а ховався за іншою будівлею. Не минуло й тижня, як Аллен перевіз речі до нової оселі і влаштувався з усіма зручностями. Більше ніяких дурощів із наркотиками, сказав собі юнак. Слід триматись від тих типів якнайдалі.

Він сторопів, коли одного дня прийшла Марлен, якої він і в очі не бачив після тієї вечірки в Баррі Гарта, і поводилася, мов у себе вдома. Аллен не знав, котрий із них закрутив шури-мури з цією дівчиною, та для себе вирішив, що Марлен — не його тип і він не хоче мати з нею нічого спільного.

Зазвичай вона приходила до нього після роботи, готувала вечерю, проводила з ним вечір, а ночувати поверталась до батьківського будинку. Виходило, що вона мало не живе в нього. Це страшенно все ускладнювало і було Алленові дуже не до вподоби.

Щоразу, як дівчина налаштовувалась на грайливий лад, Аллен вшивався зі сцени. Він не знав, хто приходив на його місце, і йому було на це начхати.

Марлен дуже подобалася квартирка Біллі. Спочатку дівчину шокували його раптові спалахи гніву чи те, що він міг ні з того ні з сього заговорити брутально, з великою кількістю нецензурщини, та скоро вона призвичаїлась до непередбачуваних змін його настрою. Однієї миті Біллі був ніжним і люблячим, наступної — сердито метався по хаті, а ще за мить ставав жартівливим, розумним і балакучим. Іноді він бував незграбним і безпорадним, наче те маля, що й черевиків самотужки взути не ладне. Марлен вирішила, що хлопцю конче необхідні чиїсь турбота й піклування. Усі його проблеми — через оті наркотики й погану компанію. Якби ж то вона могла переконати Біллі, що друзяки Баррі Гарта лише використовують його! Можливо, він тоді зрозумів би, що йому без них буде краще.

Часом його поведінка лякала дівчину. Він постійно непокоївся, що з’являться якісь «інші люди» і, побачивши її з ним, влаштують їм неприємності.

Біллі називав тих людей «сім’єю», тож спершу Марлен вирішила, що хлопець просто любить вдавати з себе крутелика, розповідаючи баєчки, буцімто він працює на мафію. Та коли Біллі поклопотався про те, щоб розробити для них умовний сигнал, дівчина повірила, що він і справді пов’язаний із мафією. Щоразу, як Марлен приходила до його квартири, Біллі виставляв у вікні картину. За його словами, це був знак, щоб «інші» до них не потикались.

Коли вони кохались, Біллі геть мінявся: брутальні розмови, приперчені брудною лайкою, поступались місцем ніжності й лагідним пестощам. Але щось у тому, як Біллі займався сексом, турбувало Марлен. Він був мужнім і дужим, але дівчині здавалось, ніби він лише вдає пристрасть і ніколи по-справжньому не досягає оргазму. Марлен не знала, що й думати, проте вона кохала Біллі й вирішила, що час і розуміння все виправлять.

Одного вечора вони кохались, аж раптом Адалана втратила контроль над свідомістю і на сцені опинився Девід. Він перелякався і заридав.

— Я вперше бачу, щоб чоловік так плакав, — прошепотіла Марлен. — Що трапилось?

Девід згорнувся клубочком, як дитя. По його щоках котилися сльози. Марлен розчулилась. Вона відчула тісніший зв’язок із Біллі, побачивши його таким вразливим. Дівчина пригорнула його до себе.

— Скажи мені, що з тобою, Біллі, — попросила вона. — Я не зможу допомогти, якщо не знатиму, в чому річ.

Не знаючи, що відповісти, Девід зійшов зі сцени. Томмі розплющив очі й виявив, що лежить в обіймах вродливої жінки. Він відсахнувся.

— Якщо ти так поводитимешся, я краще піду, — сказала Марлен, ображена, що Біллі морочить їй голову.

Вона пішла до ванної, і Томмі провів її очима.

— От лайно, — пробурмотів він, панічно озираючись навсібіч. — Артур мене вб’є!

Він зіскочив із ліжка, натягнув джинси й нервово закрокував кімнатою, намагаючись обміркувати своє становище.

— Що це ще за краля?

Він побачив на стільці жіночу сумочку й похапцем її обнишпорив. Прочитавши на водійських правах ім’я «Марлен», Томмі запхав документ назад до сумки.

— Артуре, — зашипів він, — якщо ти мене зараз чуєш, то знай, що я до цього не причетний. Повір, я й пальцем її не торкався. Це не я порушив правила.

Він наблизився до мольберта, взяв пензля й почав додавати штрихи до пейзажу, роботу над яким розпочав раніше. Нехай Артур бачить, що він займається тим, чим належить, — розвиває свій талант.

— Мені здається, що ти любиш оте своє малювання більше, ніж мене.

Томмі зиркнув через плече й побачив, що Марлен уже вдяглась і зачісує волосся. Нічого їй не відповівши, він повернувся до роботи.

— Малювання, малювання… Ти тільки й думаєш, що про трикляте малювання. Та поговори ж зі мною, Біллі!

Згадавши, що одне з Артурових правил вимагає бути чемним із жінками, Томмі відклав пензля й сів на стілець навпроти незнайомки. Вона була прекрасна. Хоч вона була вже повністю вдягнена, кожен вигин її стрункого тіла й досі стояв у Томмі перед очима. Він іще ніколи не зображав оголеної натури, та цю дівчину намалював би залюбки. Втім, він розумів, що не зробить цього. Людей у них малював Аллен.

Томмі трохи поспілкувався з незнайомкою, милуючись її темними очима, повними вустами й лебединою шиєю. Байдуже, хто вона і що її сюди привело, — Томмі знав, що він від неї шаленіє.

(4)

Ніхто не міг зрозуміти, чому Біллі Мілліган почав частенько пропускати роботу і став таким незграбним і безголовим. Якось він поліз лагодити ланцюг над гальванічними ваннами й шубовснув прямісінько в кислотний розчин.