Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Настав ранок.
Евсун прокинулася першою. Сон не приніс їй спокою—голова була важкою, а серце калатало в грудях, нагадуючи про те, що сталося. Вона повільно підвелася, намагаючись не розбудити Еміра, й попрямувала до дверей. Вийшовши з будинку, вона грюкнула ними сильніше, ніж хотіла.
Звук розбудив Еміра. Він відразу зрозумів, що щось не так.
— Евсун! — гукнув він, виходячи слідом за нею.
Жінка стояла біля дерев, стискаючи руки в кулаки, ніби намагаючись зібрати всю свою волю. Вона обернулася до нього, і її очі були сповнені страху та відчаю.
— Де ми? — її голос тремтів.
— Нас шукає жандармерія. Тут ми в безпеці, — відповів він, намагаючись звучати впевнено.
— Що ми робимо, Еміре? — різко спитала вона. — Треба негайно йти до жандармерії!
Емір мовчки дивився на неї. Він бачив, що Евсун охоплена панікою.
— Розкажи, як це сталося, — тихо попросив він.
Евсун відчула, як її руки почали тремтіти. Вона стиснула їх у кулаки, ніби намагаючись стримати хвилю емоцій. Запанувала тиша. Її дихання стало важким, серце стукало так, ніби ось-ось вирветься з грудей.
Тепер вона — вбивця.
Єдиний вихід — здатися. Якщо вона не піде в жандармерію зараз, постраждає не тільки вона, а й Емір.
Зрештою, Евсун зібралася з силами та все розповіла. Кожне слово завдавало їй болю, але вона не приховала жодної деталі.
— Тепер відвези мене до жандармерії, — твердо сказала вона.
— Ні, Евсун. Цього не буде. Я не здам тебе, — спокійно, але твердо відповів він.
Евсун різко відступила назад, ніби отримавши удар.
— Еміре, я вбила людину! Я — вбивця! — її голос задзвенів у холодному повітрі.
Вона кричала й плакала, ніби це могло полегшити її біль.
— Як же ти не розумієш? Мені боляче! Дуже боляче! Я звинувачую себе, і я маю понести покарання за те, що скоїла!
Емір не сказав ні слова. Він просто підійшов до неї, схопив за руку й потягнув назад у будинок.
— Еміре, відпусти мене! Відчини двері! — кричала вона, вириваючись.
Але він не слухав. Закривши двері на замок, він сховав ключ у кишеню.
— Ні, Евсун. Я не дозволю тобі піти.
— Що ти робиш? Ти збожеволів?! Відчини двері! Відчини!
— Ти не вийдеш із цього будинку, — холодно відповів він.
Евсун дихала важко, її груди здригалися від гніву.
— Що ти задумав? Думаєш, якщо закриєш мене тут, усе вирішиться? Ні, Еміре ! Я все одно знайду вихід!
Вона різко розвернулася й побігла нагору. Вона не знала, що робити, куди йти, але сил боротися більше не було. Її тіло зраджувало її — ноги тремтіли, голова йшла обертом.
Нічого не розуміючи, вона впала на ліжко й провалилася у важкий, гарячковий сон.
Настав вечір.
Емір пішов у місто дістати їжу. Він не знав, що в цей час з Евсун коїлося щось недобре. Її тіло палало. Лихоманка піднімалася все вище.
Зрештою, вона зібрала залишки сил і, хитаючись, спустилася вниз. Але не встигла ступити кілька кроків, як ноги підкосилися, і вона скотилася зі сходів…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.