Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ті коробки мали доставити Чарльзові Ворду в Потаксет, тож поліція штату і федерали разом викликали його на вельми серйозний допит. Чарльз, як і двоє його супутників, був блідий та схвильований, проте все ж надав адекватні пояснення та докази власної невинуватості. Йому потрібні були особливі анатомічні зразки для одного з етапів його дослідницької програми, цінність, ба навіть важливість якої може підтвердити кожен, кому доводилося знати його впродовж останнього десятиліття; а препарати він замовляв через агентства настільки законні, наскільки взагалі можуть бути законними установи, що торгують такими товарами. Про те, ким були його препарати, він і сам нічогісінько не знав і був щиро вражений, коли інспектори натякнули йому на те, як страхітливо вдарить по національному престижу оприлюднення такої інформації. Усі свідчення Чарльза повністю підтвердив його бородатий колега, доктор Аллен, напрочуд лункий голос якого переконував значно краще, ніж знервований тон Ворда, тож, зрештою, представники влади залишилися ні з чим, хіба що відіслали до Нью-Йорка запит на ім’я та адресу, продиктовані Вордом, які, очікувано, завели їх у глухий кут. Тут варто лише додати, що ті «зразки» тихо і швидко поховали у належному місці, а широкий загал так ніколи й не дізнався про цей випадок блюзнірства.
Дев’ятого лютого 1928 року доктор Віллетт одержав від Чарльза листа, якого він вважав надзвичайно важливим і про який нерідко дискутував із доктором Ліманом. На думку Лімана, цей лист є яскравим свідченням активної фази dementia praecox[138], проте Віллетт і далі наполягає на тому, що він був написаний цілком адекватною, хоча й нещасною людиною. Особливу увагу він звертає на те, що почерк юнака нітрохи не змінився: так, розхитані нерви вочевидь далися взнаки, проте це, безсумнівно, писав сам Ворд. Нижче наведено повний текст:
100 Проспект-стр.
Провіденс, Р.А.,
08 лютого, 1928.
Любий докторе Віллетте!
Мені здається, що нарешті настав час звіритися Вам у тому, що я так давно обіцяв і до чого Ви самі давно вже мене спонукали. Я ніколи не перестану цінувати Ваше янгольське терпіння, яке Ви повсякчас виказували, чекаючи моєї сповіді, і Вашу впевненість у моєму здоровому глузді.
Тепер же я готовий говорити і мушу, на жаль, визнати, що не здобувся на жоден омріяний тріумф. Замість тріумфу я знайшов лише жах, і ця моя сповідь буде не переможним кличем, але благанням про допомогу та пораду, благанням врятувати мене і цілий світ від жаху, що перебуває поза людським розумінням чи здатністю до усвідомлення. Пригадуєте ті старі листи Феннера, в яких йдеться про давню облаву в Потаксеті? Це потрібно знову зробити, і то швидко. Від нас залежить значно більше, ніж я можу виразити словами, — вся цивілізація, всі закони природи, можливо, навіть доля Сонячної системи та Всесвіту. Я прикликав у цей світ страхітливу химородину, проте я зробив це заради знання. Тепер же, заради самого життя та Природи, ви повинні допомогти мені відправити ту почвару назад у пітьму.
Я назавжди покинув хатину в Потаксеті, і нам слід знищити все, що там зосталося, живе воно чи мертве. Я туди більше не повернуся і прошу не вірити, якщо Ви раптом звідкись почуєте, що я знову там. Я все поясню при зустрічі. Я назавжди повернувся додому, тож тепер прошу Вас зв’язатися зі мною, як тільки матимете п’ять-шість вільних годин, щоб вислухати все те, що я маю Вам розповісти. Так, розмова буде довгою, але повірте, Вам ще ніколи не випадало кращої нагоди виконати свій професійний обов’язок. Мої життя та здоровий глузд — останнє, що поставлено на карту.
Я не наважуюсь поділитися усім цим з батьком, бо він не зможе осягнути всього від початку й до кінця. Проте я розповів йому про небезпеку, яка мені загрожує, і він найняв чотирьох чоловіків із детективного агентства наглядати за домом. Не знаю, чи велика з них користь, бо проти них постануть сили, що їх навіть Вам непросто буде уявити, не кажучи про те, щоб примиритися з їхнім існуванням. Тож приходьте чимскоріш, якщо хочете застати мене ще живим і почути про те, що може врятувати весь космос від занурення у пекельну безодню.
Годиться будь-який час: я-бо з дому не виходитиму. Не телефонуйте загодя, бо невідомо, хто чи що може перехопити дзвінок. І молімося — хоч би хто там був над нами, щоб ніщо не стало на заваді цій зустрічі.
Ваш, у глибинах відчаю та безнадії,
Чарльз Декстер Ворд
P. S. Негайно застрельте доктора Аллена і розчиніть тіло в кислоті. Не спалюйте.
Доктор Віллетт одержав цього листа вранці, близько десятої тридцять, і миттю звільнив собі все пообіддя та вечір для нагальної розмови, яка, за потреби, могла тривати й до пізньої ночі. Він планував приїхати до Вордів годині о четвертій, а до того все сидів, гублячись у найнеймовірніших здогадах, від яких ніяк не міг відкараскатися, або механічно займався звичною для себе роботою. Звісно, будь-якому пересічному читачеві цей лист видався б маячнею навіженого, проте Віллетт бачив чимало дивних речей, які відбувалися з Чарльзом Вордом, щоб зараз вважати зміст цього листа простою нісенітницею. Він був майже впевнений, що за цією завісою таємниці чаїться щось незвичайне, прадавнє і страхітливе, а згадка імені доктора Аллена пробудила спогади про чутки, якими повнився Потаксет, стосовно таємничого колеги Ворда. Сам Віллетт його ніколи не бачив, проте чимало чув про його зовнішність та звички, і його неабияк цікавило, які очі можуть ховатися за тими зловісними темними окулярами.
Рівно о четвертій доктор Віллетт прийшов до будинку Вордів, де розчаровано виявив, що Чарльз не надто й дотримався своєї обіцянки сидіти вдома. Детективи були на своїх місцях, і, за їхніми словами, юнак трохи осмілів. Того ранку він, ще досить наляканий, довго з кимось сперечався по телефону, постійно повторюючи фрази на кшталт «я дуже втомився і маю трохи відпочити», «якийсь час я нікого не прийматиму, прошу мене пробачити», «прошу відкласти остаточне рішення, поки ми дійдемо компромісу» або «перепрошую, але я вирішив повністю відійти від усього, поговоримо пізніше». Тоді, заспокоївшись за допомогою медитації, абощо, він так тихо вислизнув із дому, що ніхто й не помітив його відсутності, аж доки він не повернувся близько першої по обіді й мовчки увійшов до будинку. Він піднявся до себе нагору, де його, певно, знову полишила хоробрість, бо, зачинившись, він злякано заплакав, а плач невдовзі змінився ядушним хрипінням. Проте коли лакей пішов дізнатися, в чому річ, його ще в дверях перестрів Чарльз, який зі зверхнім виразом на обличчі відіслав його геть — так, що той неабияк злякався. Тоді,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2», після закриття браузера.