Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

    Два місяці потому...

   Даринка сиділа в вишитій сукні перед дзеркалом. Чорне волосся оздоблювали яскраві стрічки, а в руках тримала букет з сухоцвітів. Всміхалася, хоч і на душі все ж було трохи тривожно. А що як скаже ні? Якщо передумав? Якщо втече до тієї іншої, тої яку кохає? Легкий стук в двері змусив її стрепенутися. Потім почула за дверима знайомі голоси, від яких посміхнулася. 

— Не говоріть дурні, тітко Галино! — сперечався Тімоха з її матір'ю. — Даринка моя наречена, то кому як не мені бачити її першою? — почула вона його голос і їй наче як відлягло, не передумав значить.

— Не пущу тебе! — крикнула на нього її матір, — Дивися он який прудкий, ну, — кричала, але Тимофій все ж увірвався в кімнату де зустрівся очима з дівчиною. На мить підвис від захвату…і розчарування водночас. 

   Тимофій Єременко мріяв зробити своєю дружиною Каріну Макову. Мріяв побачити її в сукні білого кольору. Одягти їй обручку і вкотре сказати, що кохає. Безмежно до безтями кохає лиш її. 

  Але зараз перед ним інша. Так рідна душа, близька йому, неймовірно вродлива та не кохана, не жадана як його Ромашка. І зараз Тімоха губився в відчуттях. Сказати Дарині, що не кохає її язик би не повернувся, бо любив дівчину, та, проте серце його належало Каріні. 

— Дариночко, ти…— говорив підбираючи слова і хапаючи її за руку. — Ти просто неймовірна красуня! — сказав облизуючи губи, але позаду почув гострі слова її матері.

— Угу, — буркала жінка, — А вихопив все-таки такий безголовий як ти. Ох леле, досі не розумію, що моя донька в тобі знайшла? — говорила плескаючи в долоні.

Та Тимофій не ображався на жінку, бо звик до її оточення. Як-не-як Галина тепер його нова мати, і дійсно любила його, просто доньку свою вона таки любила сильніше. 

— Мамочко, ну що ви? — почала говорити Даринка торкаючись обличчя Тимофія. — Мій чоловік для мене найкращий в цілому світі, — говорила проводячи рукою по рідних, тепер вже її рисах обличчя. Пальці торкалися юначих губ від чого всередині все завмирало. — Я хочу поговорити з ним, наодинці! — наголосила Даринка врешті забираючи пальці з його обличчя.

— Наодинці вночі будете говорити, — пирхнула Галина. Жінка все ще хвилювалася, що хлопець може зірватися і втекти кудись від її доньки. А Даринку залишити стояти в весільній сукні посеред вінчання. Хтозна-чого чекати від того безголового? Хвилювалася за доньку, щоб та не була присоромленою. Хвилювалася й про те, щоб і Даринка тепер не утнула якої дурні, — Ну добре, добре, — здалася розводячи руки в сторони. Двері таки зачинила, але ні на крок не відходила від них. 

   Коли двері зачинилися і Тимофій з Даринкою залишилися лиш вдвох, дівчина схопила його і потягла на себе поцілувавши. Тімоха розгубився на мить та за кілька секунд все ж відповів їй поцілунком. Було незвично цілувати, ту яку завжди вважав сестрою, але неприємним він точно назвати не міг. Але те, що відчував, коли цілував свою Ромашечку було чимось іншим та незрівнянним ні з чим. 

— О, а мама твоя каже, що я прудкий! — сміявся коли вони розімкнули уста. 

Даринка хихикнула заливаючись рум'янцем. Від чого її обличчя здавалося ще красивішим. 

— Тім, ти точно цього хочеш? — запитала серйозно беручи його руку.

— Ммм…якщо ти про нічне усамітнення про яке натякала твоя мама…, то так дуже хочу, — говорив хитро посміхаючись і намагаючись жартувати, хоч в душі було якось не дуже весело. Зовсім не весело.

Даринка посміхнулася і знову почервоніла.

— Тімоха, я про наше одруження.

— Так без одруження ніхто мені усамітнитись з тобою не дасть, — хихикнув тикаючи їй по носі.

— Тімоха…, — стояла на своєму Даринка.

    Тімоха обійняв її притиснувши до себе. Відчув як вона тріпотіла в його обіймах. Кохає його. Сумнівів немає, бо так само і він тріпотів в обіймах Каріни на ромашковому полі в день. І це було аж ніяк не від вітру чи холоду. Це було від кохання.

— Дарника, я вже втратив всіх, хто був для мене дорогий…тато, мама, — говорив на мить зупинившись, певно хотів сказати кохана, та стримався, — Тому, ти для мене зараз найрідніша душа, — сказав прикладаючи її долоні до своїх грудей, — Чуєш, там щось б'ється? Це твоє серденько, яке відновило в мені життя. 

   Дівчина лиш сильніше притислася до юнака, а Тімоха танув в її обіймах. Якась частинка його хотіла втекти, але слово дане матері сковувало. Тому він стояв, обіймав іншу, цілував іншу і можливо …з часом полюбить іншу. 

— Галино, а ну впусти мене! — почули вони вже за дверима голос бабусі Катерини. 

— Молодята казали наодинці хочуть побути, ну, — схоже стримувала її з усіх сил Даринчина матір.

— О, ще що придумають, — пирхнула бабуся, — Ніч для того буде!

— Та я їм те саме казала, — кинула в спину Катерині Галина словами. Та бабуся все ж відчинила двері і застала цих двох в обіймах. Даринина матір полегшено видихнула, таки тримав при собі цей безголовий свою голову. 

— Ну як п'явки  які йї Богу, Галю. Вчепилися один в одного годі роз'єднати, — розсміялася Катерина. — Давайте дітоньки всі ж чекають на вас, — підганяла їх бабуся. 

— Ходімо, — сказала Дарина не відпускаючи його руки. Тепер вже точно Тимофій Єременко буде лише з нею. Бо за кілька годин вона стане його дружиною, а він її чоловіком. 

###

   Карінка теж кілька днів тому одружилася з Антоном. Красунчик на якого задивлялися багато хто, тепер її чоловік. Нещасливою, як і не коханою, язик не повертався себе назвати. Вона за багато років спілкування з Антоном звикла до нього, майже зріднилися з ним душами. Він був тим, хто розумів її більше ніж батьки, подруги, можливо навіть вона сама. От тільки не був він тим, кого обрало її серце. Бо не кохала вона його так, як Тімоху. Так, любила, але не кохала. 

— Про що задумалася? — почула Каріна голос свого чоловіка у себе під вухом. — Про море? 

— Ага, — кивнула йому з посмішкою. 

— Ми скоро вже доїдемо, мила. Ти не втомилася, виглядаєш…засмученою? — питав Антон намагаючись взяти її руку.