Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Із задоволенням простежила за першою позначкою, яку виводив викладач у моїй останній сесії в цьому універі. Окрилена вийшла з аудиторії, де студенти ще копирсали над завданнями, та розгубилася. До мене підійшли троє чоловіків рішуче грізного вигляду.

- Анна Гурова? - офіційно звернувся один із них, мабуть головний.

- Так..., - невпевнено відповіла я.

- Кримінальний розшук, - метнув переді мною скоринкою, на яку я навіть не встигла подивитися, - Вам потрібно проїхати з нами.

Думки в голові метушилися немов божевільні, поки люди з органів вели мене до машини. Я навіть не зметикувала пошукати очима рендж ровер із водієм. Розум затуманився. Набатом прокручувалася ранкова розмова "Ти його вбив? Так!". Ось і припливла за течією! Навіть на берег викинуло. І що мені говорити? Адже я, по суті, і сама нічого не розумію. Раптом згадалися його слова про зраду. Це він спеціально сьогодні нагадав?

Коли ми під'їхали до знайомої будівлі (ніколи не думала, що коли-небудь опинюся всередині) я більш-менш визначилася з лінією своєї поведінки. Недоречно із сумом згадала, як батько наполягав на моєму вступі до юридичного. А мені взагалі належить дзвінок? Та й кому дзвонити? Батькові ні за що! Дрого? Банально немає його номера. Проблема!

У кабінеті мене залишили наодинці з молодим чоловіком приємної зовнішності, який сидів за невеликим столом біля вікна. Здалося, що він нешкідливий добрий хлопець. Тільки чіпкий уважний погляд геть стер перше враження. Цей з'їсть із потрохами, ще й кісточки обгризе.

- Доброго дня, Анно Володимирівно! Сідайте, - милостиво дозволив він, вказуючи на стілець навпроти, - Я капітан карного розшуку Ілля Андрійович Агафонов.

- Чому я тут? - тримати обличчя у мене не виходило, я дико нервувала, і капітан це бачив.

- Заспокойтеся, Анно Володимирівно, - встав, налив у склянку води біля столика, що стояв поруч, і подав мені. Сама клята участь і турбота! - Випийте!

- Дякую! - було незручно брати склянку тремтячими руками, але пити реально хотілося.

- Полегшало?

- Так, дякую! - ледве видавила із себе.

- Чому ви так рознервувалися? Є привід?

Ця людина мене лякала, але тут у пам'яті виникла перша зустріч із Дрого. Нервно посміхнувшись, я майже взяла себе в руки. Капітан помітив зміну в мені та злегка насупився.

- А хто не нервуватиме в такій ситуації? Ви скажете, нарешті, чому я тут? Нерви в мене не залізні.

- У заміському будинку Голубєва Артема Сергійовича, де вчора його син Голубєв Семен Артемович влаштував вечірку, було вбито Жарова Андрія Станіславовича. Дуже незвичайним способом, - він зробив ефектну паузу та продовжив, - Я не буду у Вас, Анно Володимирівно, цікавитися, де ви були вчора ввечері з двадцять першої до першої години ночі, так як, зі слів очевидців з тієї самої вечірки, ви були там з убитим Андрієм Жаровим. Також кілька свідків стверджують, що близько опівночі ви з ним усамітнилися в будинку.

- Усе так і було! - вимовила тихо.

Серце вилітало з грудей. Актриса з мене нікудишня, здивування навіть не намагалася зобразити. Тануть останні сумніви. Все реальніше не куди! Шоковий струс вищого ґатунку.

- Можна ще води, будь ласка! - капітан повторив попередні маніпуляції з водою, але вже без колишньої ввічливості.

- Що сталося в будинку, Анно Володимирівно?

- Ви сказали, убитий незвичайним способом? - намагалася тягнути я час.

- Розірвали його на частини. Фотографії показати? - ну в цьому мене точно звинуватити ніхто не зможе.

Негативно похитала головою. 

- Він пішов показувати мені будинок. Завів у якусь кімнату та почав чіплятися. Я відмовилася. Він застосував силу. Намагався зґвалтувати, - нервово зірвала хустинку з шиї, демонструючи синці від задухи, - Далі не пам'ятаю. Я вчора переборщила з алкоголем.

Капітан уважно подивився на моє горло, але видав єхидно:

- Яка зручна позиція, Анно Володимирівно. А свідки стверджують, що вас виніс із дому невідомий. Хто такий? - тиснув він на мене.

- Не пам'ятаю! - стояла я на своєму, все одно будь-яка інша версія в цьому кабінеті була неможлива.

- Ти знаєш, дівчинко, чий Жаров син? - капітан піддався до мене, давлячи поглядом, - Знаєш! Адже ви зустрічалися та навіть навчалися в одному університеті. Його батько знищить тебе, якщо продовжиш грати в пам'ятаю - не пам'ятаю. Кажи, що там сталося? Хто тебе виніс із будинку? Куди він тебе повіз? Вдома та в батьків ти вночі не з'являлася. Де він зараз перебуває?

- Я не пам'ятаю! - вибухнула я, закричавши, у той час, як двері позаду без стуку відчинилися.

Капітан перевів погляд на того, хто увійшов, та змінився в обличчі.

- Добрий день, Анно Володимирівно, Ілля Андрійович, - спокійно привітався чоловік, зупинившись трохи позаду мене, - Андрій Віталійович Басов. Що тут відбувається?

Я подивилася на нього. Середніх років, високий, дорогий, самовпевнений, нахабний. Вражає!

- А на якій підставі ви цікавитеся, Андрію Віталійовичу, - у голосі капітана чітко вгадувалася повага з домішкою неприйняття та жовчі. Так само горда моська, не пам'ятаю в якому мультику з мого дитинства, намагалася показати свою дрібну силу слону.