Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

"Ніщо не трапляється двічі". Мудра фраза, але я б додала до неї те, що ніщо не трапляється двічі випадково.

- Алекса, якщо хочеш допомогти, то клич Детру! - Святий Місяць! Та коли ж це закінчиться. Адам весь час кричав, а Каспіан тримав його. Мені страшно було навіть дивитися на те, як через прокляття моєї бабусі кохана мені людина зараз мучиться в агонії!

Хороші родичі з боку дружини, що вже тут сказати... Теща з тестем намагалися створити змову, а бабуся вбити...

Сил моїх більше немає на цю сімейку!

Миттю зірвавшись із місця, я рвонула до Детри, яка щойно виходила з намету Амелії, вовчиці, яку зовсім недавно поранили. Ситуація була вкрай важка. Не тільки моєму чоловікові дісталося, зараз страждав весь клан перевертнів і на додачу ельфи. Їхні цілющі знання дуже знадобилися і без допомоги ми б ніяк не обійшлися.

На полях, де тільки зовсім недавно були розкішні вельники, тепер розбився цілий табір, який ніяк не ніс процвітання ближнім поселенням. Ніщо не розповзається так швидко як епідемія війни. Чи варті сотні життів однієї держави? Не впевнена. Хоча, мабуть, чоловікам видніше. Адам не послухав мене вже одного разу, і тепер ми збираємо плоди вибору кожного з нас. Довіритися тоді бабусі, як виявилося, була одна з моїх найкращих ідей.

Я ж казала: "Хочеш, що-небудь заховати - сховай це під носом". Весь час, що я була з бабусею, вона навіть і не думала, що її план могли розкусити і вибудувати відповідний.
Зраду з її боку було пережити важче, але ж за весь період, перебуваючи в шлюбі з Альфою, я стикалася і не з такими ситуаціями... Після яких розчаруєшся у всіх. Стільки доль було зруйновано в гонитві за таємничим ворогом. Одному Адаму довелося змучити половину своїх хлопців, щоб дістати одного зі зрадників.

- Детра! Терміново потрібна твоя допомога! - ніколи не думала, що в мене може бути таке задишка.

Дівчина лише повела бровою, складаючи марлеві пов'язки, і розвернувшись до мене спиною, відповіла :

- За всієї поваги, Луно, але в мене тут кожен п'ятий потребує термінової допомоги. Який ступінь тяжкості в пораненого? - я не одразу зрозуміла, якого пораненого, адже в голові билася тільки одна думка про те, що поранений наразі мій чоловік!

- Адам! Альфа поранений! За шкалою 10-ти бальною шкалою - 8!

Лікар різко обернулася, почавши ще швидше змотувати пов'язки.

- Так чого ж одразу не сказали? Швидко за розчином латання! - ось це швидкість світла! А всього секунду тому півгодини боком до мене поверталася.

З одного боку, її неприязнь до мене зрозуміла. Через мене постраждав вовк, якого вона любить. З яким вона збиралася заручитися. Вона не вовчиця, а отже, і вовчої-каченячої любові до мене в неї немає, але Альфу поважає навіть вона.

- Не зарано панахиди відправила медсестру за ним відспівувати? - голос пролунав здалеку, але тим не менш, ніби той, хто говорив, був поруч. Знову чари. Тепер я розумію, чому перевертні не люблять відьом. Надто вже беззахисним почуваєшся перед подібним кошмаром.

- Бабусю? Скасуй прокляття! Він і так достатньо мучився! Досить, прошу, якщо я хоч трохи щось для тебе ще значу, то ти зробиш те, що я прошу! - кланятися подібним чином мені не приносило задоволення, але від безвиході, страху і переживання, я готова була навіть віддати їй все, що завгодно... Аби мій вовк був живим і неушкодженим.

- Не можу, люба. Ти зробила свій вибір - тепер знай.

Ой, як інформативно!

- Будь ласка, ти не розумієш... - я відчувала як мене почало пробирати дрібне тремтіння. Страх втратити Адама просто добивав. Особливо, коли він так відчайдушно боровся за життя свого звіра!

- Ні, це ти не розумієш. Не гідний він почесті й трону! Доходяга з бруду, і ось цьому цуценяті довіряти імперію і клани? Ти серйозно, люба? Невже не розумієш. За стільки століть він не долучився до жодного пройденого етапу минулого. Це честь! Честь, що він жив цей рік і що його шанували. Хоча не за що! Ганчірка твій вовк! - бабуся схопилася за тонку довгу тростину, намагаючись зняти хмару фіолетового туману, що огорнув її образ.

Але я зрозуміла, що цей ілюзійний трюк, насправді, дійсність. І щоб з'явитися до мене, вона непросто так вибрала цей час.

- Що тобі потрібно? Раз не хочеш відкликати чари назад, чого тобі треба ще? - набридло грати в шаради. Час бути вже прямими й чесними, раз маски знято.

- Право на владу. Стільки років старань вовку під хвіст, хіба не розумієш? - кричати хотілося на всіх. Святий Місяць! Якщо ти мене чуєш, будь ласка, допоможи, бо моя нервова система ще не настільки сильна!

Що я маю розуміти? Що вона намагається до мене донести? Я ніколи не жадала влади, ніколи не прагнула підкоряти. У чому ж тоді я маю її розуміти?

Я відчувала, як усередині почала підніматися ще більша паніка. Мені дуже не вистачало повітря і водночас я не могла ніяк надихатися. По тілу бігав холод, а мурашки ніяк не припинялися. Лисиця всередині мене ніби встала на диби, хіба таке можливо? Кожним м'язом я відчувала напругу. Важко тримати обличчя перед рідним зрадником.

Мимоволі на очі почали набігати сльози, і я усвідомила, що весь цей час тут, вона просто мене відволікала! Хтось важливіший зараз міг уже діяти!

З усіх сил я вбігла прямо в туман, щоб розвіяти цю ілюзію. Табір так само був оповитий метушнею, болем і битвами. У грудях різко прострелило болем, прямо в районі сонячного сплетіння, було боляче. Нестерпно. Лисиця знову всередині мене завила.

Очі оповилися червоною пеленою, я зрозуміла, що це зовсім не до добра. І це не мій біль. Це біль Адама!

За кілька секунд добігши до намету, я влетіла стрілою всередину.

- Ні! Лексі, ні! Не роби цього! - мої руки тряслися. Я зірвалася на гіркий плач, а перед очима все стояла картина, як моя найкраща подруга всаджує срібний хрест у серце Адама!

- Пізно, ось і кінець гри, Алекса. Чи тобі більше подобалося "Луна"? Вибач, що позбавила тебе від судженого ряженого, але довго вам бути разом не судилося. - не судилося? Слова дівчини, що стоїть переді мною, викликали хвилю люті. Ніхто в цьому світі не завдаватиме моєму чоловікові болю! Ніхто в цьому світі не зможе відміряти скільки часу нам судилося пробути разом! Ніхто!