Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Частина 60

Частенько, коли ноги втомлювалися після прогулянки, подумки ставила собі запитання: "Чи довго, чи коротко-чи?". Завжди дивувало бажання лягти спати. Я ніколи не читала посібник і путівники, особливо з психології, але часом, це дуже навіть доречно. Щоправда, так само я ніколи не думала, що якась безглузда книжка вчитиме мене як бути щасливою.

Тільки ми самі вирішуємо від чого ми щасливі і коли ми хочемо бути щасливі. Ха-х, колись мені це навіювали, але з часом я почала розуміти, що взяти під контроль почуття, найчастіше можна лише негативні. А ось такі як радість, щастя, трепет... Ти не зможеш їх контролювати, ніколи. Таке, як мені здається, підвладне або зламаним, або соціопатам. Так ось, до чого я це все... Тільки ми вирішуємо, від чого конкретно залежатиме наше щастя і чи потрібне воно нам взагалі. Але, звісно ж, потрібне.

Я втомилася ховатися. Втомилася вирішувати цілком посильні, але відволікаючі завдання. Сварки з чоловіком, непрості стосунки з батьками... Хіба це життя? І одна єдина бабуся, яка знає більше, ніж розповідає, і жертвує всім, щоб дати мені якомога більше часу. Але часу на що...?

З кожним днем Адам намагався дістатися ближче до ворога, що вибудував величезну вежу з власних жертв і проблем цілих народів. Чи було мені страшно? Дуже. За чоловіка. Але липке відчуття страху не зникає за жодних обставин, тож, потрібно якось звикнути і допомогти іншим.

Найкраще в мене виходить користуватися інтуїцією. Не спрацювало це тільки один раз у випадку з Адамом. На той час, я була сильно переконана, що він закінчений придурок. І чомусь навіть перебуваючи у бабусі, мені здається, що ворог зовсім близько. Розумною вважається фраза: "Якщо хочеш щось сховати, сховай це під носом".

Найбільше зараз страждає клан перевертнів, і не дивно, адже Альфа - вовк...
Мені дуже шкода народ, який тепер і під моїм крилом теж. Чекає на підтримку, а їхній Місяць... хе-х, ховається у власної бабусі. З огляду на кількість жертв у рідному клані мого чоловіка, і в клані ельфів... Я рада, що вбивця не нападає на інших. Будь-яка смерть це жахливо, але тепер хоч, його можна хоч із чимось пов'язати. Незрозуміло тільки, якщо вбивця перевертень, то навіщо вбивати своїх же? Раніше були вічні війни між перевертнями і відьмами. Хіба не логічніше було в разі старих настроїв помсти вбивати відьом? Зовсім нічого не ясно. Це й дратує. Жодного логічного клубка, який можна розв'язати і дійти відповіді. Одні деталі... деталі, які не на своїх місцях і від цього все стає тільки ще більше заплутанішим...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно