Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Я так і не зрозуміла, вони з самого спочатку планували так вчинити, чи тільки через мої слова вирішили взяти мене з собою на цю вечерю?

А тепер ось, сиджу між своїми господарями у приголомшливо красивій сріблясто-блакитній сукні, обвішана коштовностями. Губами беру з рук моїх се-аран шматочки їжі, які вони мені по черзі згодовують. Намагаюся не червоніти, коли А-атон і Са-оір, наче ненароком до мене торкаються і погладжують, де заманеться.

І все це на очах у Сетору, що сидить за столом навпроти.

А дивиться жрець, треба сказати, дуже дивно і подекуди надто пильно. Сумніваюсь, що це через те, як саме мене годують. Я вже засвоїла, що це ніби демонстрація моєї приналежності моїм се-аран і їх турботи про свою се-авін. Звичай, що склався у Високих Домах імперії через необхідність перевіряти їжу на наявність отрут. Незвично, але нічого страшного в цьому немає, якщо відкинути стереотипні упередження. Можна потерпіти. Навіть своєрідне задоволення отримувати. Дбають же.

От тільки я помічаю, як жрець постійно проводжає очима шматочки їжі, які кладуть мені до рота Володарі.

Не знаю, як я досі не подавилася.

Доводиться щосили вдавати, що нічого особливого не відбувається і нічого мене не бентежить.

І посміхатися лише своїм се-аран. Мені нескладно, а їм приємно. А жрець нехай дивиться. Може, я просто для нього надто велика та екзотична дивинка, от і спостерігає.

Розмова за столом нагадує мені гру в шахи між трьома гросмейстерами, коли кожен ретельно зважує свій наступний хід, до найменших нюансів продумуючи кожне слово.

Мова плавно перескакує з однієї теми на іншу, зачіпаючи різні аспекти життя в імперії. Чимала увага приділяється головам Високих Домів та членам Ради, тому хто з ким перебуває в коаліції, а хто навпаки ворогує.

Але, як я й припускала, найбільше чоловіки обговорюють на яких умовах готові співпрацювати один з одним. І навіть мені вже зрозуміло, що Голос Абсолюта в цій ситуації, справді, у значно невигіднішому й уразливому становищі. Тому й зривається часом, демонструючи справжні емоції. Досаду, роздратування, злість... мені часом навіть гіркота чується, коли мова заходить про його батька і ті звинувачення, які той кинув синові в обличчя. Щоправда, Сетору зазвичай дуже швидко бере себе в руки, ховаючись за маскою бездоганної ввічливості.

Взагалі, дивний він жрець. Вогненний, запальніший навіть за Са-оіра. Хитрий, нахабний, і в'їдливий. Жерцем і служителем бога мені його дуже важко уявити.

Хоча, що я насправді знаю про Абсолюта і про те, якого служіння він вимагає від своїх жерців?

Майже нічого, якщо розібратися − більше політикою Дому Просвітлених цікавилася і його складом. А не зайве було б вивчити детальніше. Цікаво ж, чому його головний жрець і Голос Абсолюта мені більше лихого найманця нагадує. Може, це просто сам Сетору такий невідповідний, на перший погляд?

– А що з сьогоднішнім нападом на вашу безцінну се-авін, Володарі? – привертає цей самий жрець мою увагу своїм черговим питанням. − Чи вдалося вже відстежити, хто підіслав вбивцю?

Тут і я вже нашорошую вуха. Мені самій дуже цікаво про це дізнатися. Але навряд чи мої се-аран обговорюватимуть таку інформацію з гостем. Погляд мимоволі спрямовується до червоноволосого ашара, що не залишається непоміченим для нього. І вишнево-чорні очі з цікавістю примружуються.

− Поки що ні, але відстежимо обов'язково, − спокійно відповідає А-атон, перебираючи пасма мого волосся. − Винуватці будуть покарані, до якого б Дому не належали.

− Не сумніваюся. А що за вбивця? Найманець? – бовтаючи вино у келиху, цікавиться жрець, продовжуючи за мною спостерігати.

Отже, йому невідомо, що то був біосинтезоїд? Чи він тільки вдає, що не знає?

І ще більш цікаво, яку відповідь йому дадуть Володарі.

Щоб не здаватися надто зацікавленою, недбало відводжу погляд. Спрямовуючи його на величний краєвид за величезним панорамним вікном. Там на тлі біло-синіх гір сідає місцеве «сонце», зірка, що називається Кюар. І небо просто вражає буянням фарб.

− Можна й так сказати, − невизначено хмикає Са-оір. − До речі, як поживає твоя дорога сестра рія Танатріс?

Це ім'я з його вуст неприємно дряпає щось глибоко всередині мене. Навіщо моєму се-аран питати про цю руду мегеру. А в тому, що вона мегера, я вже не маю жодного сумніву. Вивчила досьє своєї головної суперниці за місце поряд з імператорами. Дуже цікава у неї репутація у колі високородних рій.

І чому це Са-оір раптом заговорив про неї саме зараз, після згадки про напад?

Мабуть, Сетору це питання теж дивує. Його очі насторожено звужуються.

– Моя сестра дуже болісно пережила останні події, особливо арешт батька. Але це минеться, – обережно підбираючи слова, повідомляє він.

− Можливо, їй було б простіше змиритися з ситуацією, якби рія займалася облаштуванням свого особистого життя, а не з'ясуванням подробиць нашого, − з крижаним сарказмом зауважує у відповідь А-атон. − Як голову вашого Дому, попереджаємо, Сетору. Вгамуй, сестру. Інакше її не врятує те, що вона жінка.

– Я вас почув, Володарі, – похмуро вимовляє жрець. Його голос тепер дзвенить сталлю: − Батько завжди був особливо прихильний до Танатріс, як до єдиної законнонародженої дитини. Це призвело до того, що сестра іноді не знає меж у своїх бажаннях. Прошу проявити поблажливість до дурного дівчиська. Я її втихомирю.

Угу. Знаю я, як такі утихомирюються. Вдають, що послухалися, а за спиною далі все по-своєму роблять.

От якби її заміж віддали. За когось, хто не дозволить інтриги проти Владущого Дому плести. Наприклад, за голову Бронзових на-агарів ні-одо Шааріда. З тих відомостей, які я про нього розкопала, коли вивчала членів Ради, у мене склалося враження, що цей змій дуже лояльний до моїх се-аран. А ще він на-агар, отже менталіст, тож руду зможе контролювати, як ніхто інший.

Мабуть не дуже добре бажати для жінки примусового шлюбу. Але вона справді небезпечна, як мені здається.