Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Яна з подивом дивилася, як смарагдовий браслет, який Моріс подарував Жанетт, зменшився в розмірах, щоб відповідати тонкому зап'ястку малятка. Ніби зроблений з еластичного матеріалу. Дівчинка навіть ахнула від захоплення.

Але ж браслет — дамарійський. Моріс сам сказав про це Яні при першій зустрічі. Чи не небезпечна для малятка така біжутерія?

Хотілося вірити, що Моріс не здатний зробити нічого, що могло б зашкодити Жанетт. У Яни ще не стерлися спогади, яким він був турботливим вчора. Чоловік, який замовив дитині відразу чотири пари взуття на будь-яку погоду, за означенням надійний і не може бути небезпечним.

Хоча... погляд, яким він облив Яну, щойно Ліліет забрала дитину, безпечним назвати було не можна. Це був виразний погляд, який на щось натякає. На що? Ох вже ці вікінги, ніколи не знаєш, чого від них чекати. Ще гіршими за погляд виявилися слова, які він вимовив, коли підійшов.

— Зараз перекинуся парою слів з монсірами з опікунської ради, — він кивнув у бік приставів, — потім найму екіпаж і поїдемо до мене.

— Навіщо? — здивувалася Яна.

— Нам треба поговорити.

— Про що?

Він знову подивився все з тим же виразним натяком.

— Після того, що між нами сталося цієї ночі, ви ще питаєте?

Яна дар мови втратила. А хіба щось сталося? Вона спала, як убита, — ось і все. Чи ні? Яна абсолютно нічого не пам'ятала...