Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Віра моя жінка, з якою я планую провести життя і виховувати наших дітей, тому я вирішив не затягувати і нарешті привезти її сюди. Я давно це планував.
Я зупиняю машину біля подвір'я з високим парканом і клумбою, з безліччю різних квітів.
– Ходімо, я познайомлю тебе з деким.
– Чий це будинок? – вона підозріло поглядає на мене.
– Зараз дізнаєшся.
Обійнявши Віру за талію, ми входимо у двір. Судячи з її обличчя, вона в захваті від того, що бачить.
Раптово відчиняються двері, і з будинку до нас назустріч виходить сивочолий чоловік.
– Андрію?! Синку, ти чого ж не попередив, що приїдеш? – батько міцно обіймає мене, поплескавши по спині.
– Хотів зробити вам сюрприз. А де мама?
– А вона на кухні, експериментує з новим рецептом, який побачила по телевізору в одній зі своїх кулінарних передач, – батько переводить погляд на Віру, від чого вона трохи ніяковіє.
– Добрий день, – тихо вітається вона.
– Добрий день. Ну... ви не стійте, проходьте до будинку, – батько запрошує нас усередину.
Я міцніше обіймаю Віру за талію й упевненим кроком прямую всередину.
– Галочко, ти де?! Дивись, хто до нас приїхав! – голосно вигукує тато, і за секунду з кухні визирає схвильована мама.
– Ой, Андрійку! – вона поспішає до мене і, розцілувавши, притискає до себе. – Чого ж ти не зателефонував, не попередив, що приїдеш, я б пиріг твій улюблений спекла.
– Не хотів турбувати вас. Мама, тату знайомтеся, це Віра, моя майбутня дружина.
Вона дивиться на мене здивовано, перебуваючи в шоці від почутого. Батьки замовкають і переводять погляд з мене на Віру.
Пауза трохи затягнулася, тому я вирішую розрядити обстановку.
– Матусю, то як, запросиш нас, чи так і будемо стояти на порозі?
– Ох, звісно, проходьте.
Поки мати з батьком накривають на стіл, я пропоную Вірі показати будинок.
– Яка ще дружина? – пошепки запитує вона. – Це жарт такий?
– Ніяких жартів. Я ж попереджав, що тепер нікуди не відпущу тебе зі свого життя. То що тебе зараз так дивує?
– Так, ти попереджав, але ні слова не говорив про весілля, – продовжує шепотіти вона, дивлячись на мене круглими від подиву очима.
– Наш син буде народжений у шлюбі. Я не збираюся потім встановлювати своє батьківство через суд. А ти що, проти?
– Н-ні, але я нібито ще заміжня.
– Це все можна вирішити.
– А чому син? А раптом буде донька?
– Мені не принципово. Буде донька, чудово, отже, наступним буде син, і навпаки. Я любитиму всіх наших дітей однаково.
– Усіх?
– Невже ти думала, що я зупинюся на одному. Я хочу від тебе багато дітей, звісно якщо ти сама захочеш ще народжувати. Я наполягати не буду.
– Андрію, спускайтеся, у нас усе готово! – знизу доноситься голос мами.
– Не хвилюйся, ти обов'язково сподобаєшся їм. Ходімо, – я міцно стискаю її руку і ми йдемо вниз.
Спочатку розмова за столом не клеїться. Батьки не зводять очей з Віри, а вона ніяковіє і поглядає у свою тарілку і періодично на мене.
– Віро, а як давно Ви знайомі з Андрієм? – мама першою порушує тишу за столом.
– Ем... ну... не дуже давно...
– Ми познайомилися нещодавно, і наша зустріч сталася абсолютно випадково. Ми зустрілися в селищі, де розташований бабусин будиночок, – я вирішую прийняти удар на себе, адже бачу, як Вірі тяжко й некомфортно під пильними поглядами моїх батьків.
– А Ви теж там живете? – не вгамовується мама.
– Ні, матусю, Віра була там проїздом, але нам вистачило цього часу, щоб пізнати одне одного ближче.
Мама киває головою і переглядається з батьком.
– Я розумію, який це має вигляд зі сторони, але повір, у нас все серйозно, а рішення про весілля обдумане і зважене.
– Добре, тоді давайте вип'ємо за знайомство, – батько розливає по келихах своє фірмове вино, але я випереджаю його і наповнюю келих Віри соком.
Він здивовано піднімає брови, але нічого не говорить.
Поступово атмосфера за столом стає більш розслабленою. Ми з батьком обговорюємо його нову теплицю з полуницею, а мамі зі свого боку вдається розговорити Віру, завдяки чому вона трохи розслабляється.
Після смачного обіду ми розташовуємося на терасі, з якої відкривається приголомшливий краєвид на весь двір, усіяний трояндами різних сортів, і безліччю фруктових дерев.
– Кохана, я відлучуся ненадовго. Перекинуся кількома словами з мамою і відразу повернуся. Не нудьгуй, – я цілую її в губи і повертаюся в будинок.
Маму я знаходжу на кухні, вона розливає по склянках домашній лимонад.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На уламках щастя, Дана Лонг», після закриття браузера.