Читати книгу - "Я знайду тебе"

Цього ж дня ми вирішуємо поїхати в лабораторію і віддати волосся Каті до лабораторії. Я обираю приватну лабораторію, в якій не зададуть зайвих питань і не перевірятимуть документи. Наша клієнтка доволі багата, тож вона покриває всі ці витрати, хоча авжеж вона не знає, на що ми витрачаємо ці її гроші з авансу. 

— Що думаєш, будуть там сліди отруєння? — питаю я в Аліни, коли ми вже сідаємо в машину після того, як здали аналізи. 

— Я не впевнена в цьому на сто відсотків, — каже вона. — Мені здається, що наша клієнтка просто тривожна людина, є такі, які самі вигадують якісь жахи, хоча насправді може вона просто з’їла щось несвіже чи перехворіла на вірусну інфекцію…

— От і я теж, — я зітхаю. — Але ми мали це зробити, бо ж все ж отруєння — це доволі серйозне звинувачення. Ну і в лабораторії покаже тільки якщо там дійсно якийсь токсин. Якщо її нудило від якоїсь страви, то в волоссі цього не буде.

— Скоріше за все, від того, що ми будемо думати- гадати, нічого не зміниться, тож може ще подивитися її соцмережі, листування, раптом у неї були ще якісь вороги, крім мачухи? 

— Так, — я киваю. — Треба перевірити. Я дам тобі її анкету, займешся цим під час того, як ми будемо слідкувати за черговим працівником торгівельного центру... 

***

Сьогодні ми майже цілий день в дорозі. Наш черговий підозрюваний з якогось дива йде з роботи дуже рано і починає їздити містом, немов ошпарений. Їздить від одного будинку до іншого, проводячи в кожному десь по годині-півтори. І так вже третій раз…

— Що він там робить? — звертаюсь я до Аліни, коли ми приїжджаємо вже до третього багатоквартирного будинку. — Він постійно носить щось типу скриньки з інструментами… Але як дізнатись точно?

— Може зайти разом із ним в будинок і спитати щось, наче ми думаємо, що він тут живе, а він може сказати, що приїхав сюди з такої й такої причини? 

— Можна провернути це в наступний раз, прикинешся доставкою? — я усміхаюсь. 

— Добре. 

— Тоді нам треба прикупити щось смачне з виносом "з собою", і після того, як розіграєш доставку, ми пообідаємо, — пропоную я. 

— Чудово, сумістимо корисне з приємним, — усміхається Аліна, але тут же каже:

— А якщо це той маніяк, то він же повинен знати мене в обличчя…

— Точно, — я киваю. — Тоді доставщика розіграю я. 

— Так, мабуть доведеться тобі цим зайнятися, а я поки дочитаю листування Каті з її хлопцем. Знайшла там деякі дивні моменти…

— О, цікаво… Ну, тоді дочитуй і все розкажеш. А на наступному його "замовленні" коли він зайде до квартир, я піду щось куплю для того, щоб розіграти ту сцену в підʼїзді і потім перекусити, — пропоную я.

— Домовились, — киває Аліна. 

***

Ми дійсно виконуємо все, що планували. Він має от-от вийти з квартири, тож я заходжу до підʼїзду і чекаю біля дверей внизу на кроки згори.

Коли він спускається, я починаю підійматись і ми зустрічаємось на другому поверсі.

— О, вітаю, не підкажете, де тут квартира пʼятдесят два? — питаю я, усміхаючись. — Не можу зрозуміти, чи я в той підʼїзд зайшов, чи ні.

— Добрий день. Я був на виклику по ремонту в квартирі пʼятдесят, це четвертий поверх, значить, пʼятдесят друга теж на четвертому, — відповідає він. 

— О, зрозуміло, — я дивлюсь на його саквояж. — Дякую вам!

— Нема за що!...

Ми киваємо одне одному і розходимось. Я йду вгору, чекаю, поки він вийде з підʼїзду, а потім дзвоню Аліні:

— Схоже, він займається ремонтами. Прослідкуй куди йде далі, я вийду за хвилинку і поїдемо слідом…

***

— Ну що, куди він пішов? — питаю я Аліну, заводячи машину. 

— Зайшов до супермаркету, я думаю, що вже збирається додому, — каже вона. 

— Можемо швиденько перекусити, поки він в супермаркеті, — пропоную я, простягаючи їй коробочку з доставки. — Ти хоч їси піцу? Я навіть не спитав, що замовляти, пробач. Але це було найлегше нести і не викликати підозр.

 — Звичайно, їм, ти ж знаєш, що я не сиджу на дієті, — каже Аліна. — О, це моя улюблена!

— Зараз пропущу записи на кухні Каті через фільтр, щоб нам відсортувало ті, де хтось там присутній, — кажу я. — Запущу програму і теж перекушу, ці стеження дійсно вимотують.

— У Каті дуже ревнивий хлопець, — каже Аліна, відкушуючи шматочок піци. — Вона постійно перед ним звітується, куди йде, з ким, як довго там буде…

— Але хіба це причина труїти… Хоча, результатів з лабораторії все ще нема, — кажу я замислено.

 — Просто я уважно перечитала листування саме за той період, про який Катя написала в анкеті, що погано почувалася. І виявилось, що саме в цей час її хлопець перебував за кордоном. А коли він повернувся, то й Катя одужала? Що це, просто збіг? 

— Але як він труїв би її на відстані? — не розумію я. 

— Може, так і було задумано, щоб у нього було алібі? Найняв когось? Але не розумію, чому не довів справу до кінця, якщо це дійсно він…