Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Глава 27 – Бійка.

На вулиці ми опинилися у рекордні терміни. Ларі, почувши про те, що в палаці небезпечно, підірвався з ліжка, квапливо схопивши і мою розімлілу тушку, а потім максимально швидко почав мене одягати.

У той момент у мене крутилося в голові тільки одне, цілком закономірне питання: чому він такий зібраний? Мені ліньки навіть пальцем поворухнути і все, чого хочеться – це швидше повернутися і продовжити з того моменту, на якому нас перервали.

Зітхнувши ще раз, я знову подивилася на частину зруйнованого замку та на двох чоловіків у звіриній формі. Змій і дракон билися, явно не шкодуючи сил. Втім, вони й не поступалися одне одному. Повороти, нахили, вогонь, захвати хвостом. Таке відчуття, що я потрапила до якогось фантастичного трилера-бойовика, в якому апокаліпсис.

Напевно, якби я мала сили, я б зараз щось вигадувала, щоб зупинити цю дію, але сил не було. У мене взагалі складалося відчуття, що якийсь стрижень із мене вийняли, залишивши по собі лише незадоволеність.

– Ви нічого не робитимете, щоб заспокоїти свого чоловіка? – Холодно викарбували поруч, і я подивилася на Імператора, який з гордим виглядом і переляканими очима, зупинився біля мене.

– Пропонуєте мені розборонити їх? – Підняла я одну брову, посміхаючись куточком губ.

– Ви ж вийшли заміж за нагшаса.

Подивившись на чоловіка, як на душевнохворого, я похитала головою. Невже я схожа на дурепу, яка полізе рознімати чоловіків у розпал бійки? Та й якби просто чоловіків, а тут дракон і п'ятиметровий змій. Цей Імператор взагалі у своєму розумі? Та й не побивають вони одне одного, справді? Чи повбивають?

Ковтнувши, я небезпечно зиркнула на чоловіків, які не відривалися від бійки, закликаючи себе до спокою. Паніка взагалі не найкращий супутник у житті! Подивившись на Сана та Ларі, які буквально за кілька кроків від мене напружено стежили за розвитком бійки, я видихнула. Якщо що, вони точно Шанліса в біді не покинуть, а ось Імператор може.

– Наскільки пам'ятаю, радник саме ваш підданий. Чи я неправа? – З акулячою усмішкою поцікавилася я, помічаючи, як Імператор побілів на очах. – То може вам наказати йому припинити?

– Відмінна ідея… – промимрив чоловік, але від мене розсудливо відійшов.

Хмикнувши, спостерігаючи за тим, як Імператор все далі віддаляється, я знову подивилася на радника з Шанлісом. Чоловіки в запалі своєї бійки незабаром ще шматок стіни розвалять. Звичайно ж, ламати – не будувати, ось тільки мені б не хотілося, щоб усе потім на нагшасів скинули, на кшталт це вони такі нерозумні.

Пожувавши губу, думаючи про те, як краще вчинити, я зітхнула. Відволікати Шанліса і давати цим раднику хоч якусь перевагу мені не хотілося, але й чекати, поки вони заспокояться, мені набридло.

Розправивши плечі, я вийшла вперед, помічаючи, як смикнулися Сан і Ларі. Невже вони подумали, що я в бійку полізу? Наївні. Ні, вийшовши на вільну ділянку території, де не юрмилися дракони, я кілька секунд постояла, а потім, змахнувши рукою, картинно впала «втрачаючи свідомість», сподіваючись, що Шанліс помітить мій театральний етюд.

– Світлано! – Вигукнув Ларі голосно, в секунду опиняючись поряд і піднімаючи мене на руки. – Що з тобою?

– Світлано! – З іншого боку прокричав Сан, обмацуючи мене, швидше за все, щоб перевірити, чи є якісь ушкодження.

Дракони навколо нас загомоніли, але, що дивно, підходити ближче не стали, навпаки, відійшли подалі, ніби показуючи, що вони не мають до мене і до моєї втрати свідомості жодного стосунку. Я ж, як у дешевій мелодрамі, лежала непритомна, зручно влаштувавшись у теплих обіймах мого рожевохвостого нагшаса.

За моїми внутрішніми відчуттями пройшло не більше хвилини, коли звуки бійки припинилися, а поряд з нами опинилися одразу два чоловіки. Вони обидва, буквально в один голос, почали завалювати Сана питаннями про те, що сталося і чому я знепритомніла?

Хмикнувши про себе, я розплющила очі і злізла з рук Ларі, холодно подивившись на чоловіків. Сенсу таїтися далі, прикидаючись напівтрупом, я не бачила. Та й впевнена, Сан і Ларі все і так зрозуміли, а ось на обличчях чоловіків, що влаштували цей весь балаган, я побачила замішання впереміш із докором. Тобто вони билися, а дорікати треба мені?

– І хто ж виявився переможцем? – Холодно поцікавилася я, хмикнувши.

Шанліс з Дараком дивилися один на одного, граючи жовнами на гарних обличчях. Вирішують, хто з них переможець?

– Переможець тут тільки один… – м'яко посміхнувся мені Сан, невдоволено зиркнувши на Шанліса. – І це ти, Світлано.

– Ти справді так вважаєш? – Кокетливо стрільнувши очима у свого шоколадного чоловіка, я облизнулася.

– Так, тобі, безперечно, потрібна нагорода, – кивнув чоловік.

– Ларі, а ти як думаєш? – Скосилася я на притихлого чоловіка.

– Я повністю солідарний із Шархісаном.

– Тоді я вимагаю своєї нагороди, – безапеляційно заявила я, розвертаючись і маючи намір піти назад у покої.

Не скажу, що в мене був такий гарний настрій, але показувати своє справжнє ставлення до того, що відбувалося, я не збиралася. Якщо чоловіки не здатні самі подумати головою, це неправильні чоловіки .

– Світлано ... – видихнув Шанліс, схопивши мене за руку.

– Що? – Буркнула я, зупинившись.

– Я…

– Ага, ти, – кивнула я, коли пауза затяглася. – До моєї спальні не зайдеш.

Висмикнувши руку і гордо розправивши плечі, я вже почала розвертатися, щоб піти, ось тільки холодні очі радника, які буквально виблискували від задоволення, мене зупинили, змусивши прирости до місця. Здається, цього дракона порадував той факт, що Шанліс залишиться за межами моєї спальні, але що йому з того?

Піднявши одну брову, оцінююче подивившись на дракона, я ледь не розреготалася від здогадки, яка відвідала мою прекрасну голову. Я, звичайно, самовпевнена, але подобатися всім апріорі неможливо. До того ж, цей чоловік своїми холодними поглядами ясно дав зрозуміти, як він до мене ставиться, тож залишалося лише одне – він тішився невдачею Шанліса. Але тоді чому вони билися?