Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тож нема нічого дивного в тому, що незабаром у палаці Потоцьких у Варшаві відкрився салон графині Жозефіни, і бути запрошеним туди вважалося дуже престижним: інтелектуальна молодь Варшави ставила п’єси, музичила, обговорювала останні новинки літератури. З часом графиня Жозефіна почала влаштовувати вечері з вигадкою, з пікантним продовженням.
Серед молодих людей, що майже щодня відвідували салон Жозефіни, був граф Юрій Вієльгорський. Він здобув освіту в Парижі, куди був направлений посланником Речі Посполитої його батько Михайло — дипломат, кухмістр великий литовський. У будинок Вієльгорських у Парижі часто навідувалися філософ Жан-Жак Руссо, публіцист Кондільяк. На прохання батька Юрія Руссо навіть підготував проект конституції для Польщі.
Юрій був прекрасним музикантом і, буваючи у Потоцьких, обов’язково сідав за клавесин. Щоб краще підготуватися до салонних вечорів, Жозефіна і Юрій почали зустрічатися наодинці. Жозефіна відчувала легкість їх відносин, деяку розкутість, спорідненість творчих душ. Графиня не бачила в цьому нічого поганого, навпаки, вважала, що це необхідно для розвитку їх талантів. Відвідувачі її салону тільки підтверджували це переконання, підкреслюючи, що їхній дует з Юрієм дуже гармонійний.
Жозефіна намагалася залучити до своїх салонних звеселянь і Станіслава, але той, зайнятий справами сейму та іншими чоловічими обов’язками (переговорами, вечерями, відвідуванням чоловічого клубу), не міг, природно, постійно перебувати в товаристві дружини. І хоча він помічав, що Жозефіна стала веселішою, у неї з’явився особливий блиск в очах, і навіть справами чоловіка вона цікавилася все частіше, великої уваги цьому не надав. «Столичне життя помітно йде на користь Жозефіні», — вирішив про себе Станіслав.
Одного з таких вечорів, коли прекрасне угорське вино з льохів Потоцьких змусило заграти кров присутніх, а відверті вбрання молодих жінок викликали не менш відверті погляди чоловіків, розгорілася суперечка між Станіславом Потоцьким і Юрієм Вієльгорським.
— Я впевнений, що з часом любовні почуття між чоловіком і дружиною поступово згасають, — захоплено доводив Юрій. — Кохання — це ласощі, а постійний прийом однієї і тієї ж їжі, нехай і вишуканої, викликає неприйняття організму.
— Дивно чути це від вас, не пов’язаного узами шлюбу, — усміхнувся Потоцький.
— Але ж це і так зрозуміло! — вигукнув Юрій. — Я вважаю, що кінцева мета любовних утіх — не найголовніше в мистецтві кохання. Головне для чоловіка — спокусити жінку, а для жінки, навпаки, як можна довше протидіяти, підсилюючи таким чином любовні ласощі неповторною приправою. Тільки коханець може дати жінці витончену насолоду, вишукане блаженство!
Ці слова викликали оплески у затишній вітальні Потоцьких. Граф Вієльгорський чемно уклонився.
— Чоловік же, — після паузи мовив він, — не бачить причини знову і знову розтягувати любовні ігри і в кращому випадку задовольняється остаточною втіхою.
— Не можу з вами погодитися, графе Юрію, — спокійно парирував Станіслав. — По-перше, те, про що ви говорите, — це одноразове дійство, що існує до тих пір, поки перебуває під покровом таємниці. По-друге, почуття між коханцями не можуть бути щирими, бо є не покликом серця, а радше розумовою розкутістю. По-третє, ви виходите з того, що подружня пара застигає, зупиняється в мистецтві кохання, і швидше за все, наведете мені зараз десяток прикладів, що підтверджують вашу правоту. Але запевняю вас, ці пари від початку укладалися не на коханні, а на чомусь іншому. Тільки чоловік і дружина можуть досягти нехай не повної, але близької до неї досконалості в коханні. Поясню чому: після того як чоловік і жінка впускають одне одного у свою долю, з’являється можливість інтимніших ласок, взаємного, підкреслюю, взаємного пошуку пікантних, сокровенних фізичних принад. У підсумку, підлаштовуючись одне до одного, можна перетворити кожну любовну зустріч подружжя у виставу, тваринний інстинкт на симфонію кохання!
Тепер уже граф Станіслав викликав овації присутніх.
— І на закінчення скажу, що любовним фантазіям між подружжям немає межі, і якщо обоє згодні, ці фантазії можна втілювати в життя.
— Тобто ви вважаєте, що… — спробував запитати граф Вієльгорський.
— Не уточнюватимемо інтимні подробиці, графе, — перебив його Потоцький. — Я вважаю, що можливо все.
Сейм, не встигнувши початися, незабаром був закритий (постарався Браницький і його сподвижники).
Король перед від’їздом Потоцьких вирішив влаштувати полювання. Жозефіна не дуже любила полювання, і Станіслав вирушив сам, прихопивши з собою свого камердинера Бістецького.
Усе відбулося, як вважала Жозефіна, дуже несподівано і стрімко. Один з вечорів у її вітальні видався особливо романтичним. Граф Юрій був дуже уважний до Жозефіни і ніжний. Коли за клавесин сіла її подруга Катерина Світецька, він став поряд із Потоцькою. Несподівано рука Юрія, наче ненароком, торкнулася Жозефіни. Та не поворухнулася — дотик був їй приємний. Юрій незабаром поїхав. Без нього стало не так весело і цікаво, і решта гостей також довго не затрималася.
Жозефіна вже готувалася до сну, коли їй доповіли, що граф Вієльгорський просить прийняти його. Жозефіна відчувала, що Юрій сьогодні неодмінно повернеться, але, зробивши здивований вигляд, запитала:
— Чим зобов’язана настільки пізньому візиту?
Вона була зваблива в білому мереживному пеньюарі.
— Жозефіно, — схвильовано почав Юрій, — ідучи сюди, я придумував тисячі причин, що пояснюють мій прихід до вас. Але зараз скажу чесно: прийшов побачити вас. Я розумію, що не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.