Читати книгу - "Захребетник"

Дивна справа: вампіра аж затрясло від збудження. Немов запійному пиякові дали понюхати міцного вина. Верхня губа ощирилась, оголила ікла. Зіниці звузилися, перетворившись на вертикальні щілини. Пальці скорчилися, втяжні пазурі виповзли назовні.

Реджинальда бив сильний дрож.

В іншій ситуації венатор подумав би, що упир готується до нападу. І негайно вжив би заходів. Але тут… Фортунат сидів, дивився на збудженого фон Тирле й міркував, як би точніше описати йому снулля.

Наче дитину хотів заспокоїти.

— Ну, він малиновий. Знаєте, коли малина стара, вона темніє…

Згадалося, що найкраща малина росте біля нужників і на цвинтарях.

— По тілу — світлі плями. На вигляд — схожий на спрута. Хоча мій друг, доцент Кручек, твердить, що радше на медузу. Мацаки, дзьоб, штрикальця. Та ви ж і самі його точно описували!

— Великий? — тихо спитав фон Тирле. — Гігант?

— Нічого подібного. Не більший за кішку, — венатор розвів руки, показуючи розмір. — І літає. Якщо чесно, мерзенна тварюка. Тут ваша правда.

— Я хочу його побачити!

— Навіщо? Ви ж його бачили.

— Уві сні! Тільки вві сні! Я хочу побачити його наяву! Ви допоможете мені? Я побачу мого снулля, а потім ви його відпустите…

І правда, подумав Фортунат. Снулль прибував, коли Реджинальд уже спав мертвим сном. Відлітав — за мить до його пробудження. Те, що в сні снулль був приблизно такий самий, як і наяву, за винятком розмірів, нічого не міняло.

З іншого боку, чому б і не зробити послугу фон Тирле? Нам ця послуга ламаного шеляга не коштує. А вампірові — радість. Он як він змінився! Глянеш — і повіриш: такий міг у кірасирах.

Каска, палаш, баталія під Трендау.

Герой.

— Гаразд. Я домовлюся з морфінітом. Повертайтеся в склеп і чекайте. Ми прийдемо до світанку й принесемо вам вашого снулля. Ви подивитесь один на одного, снулль полетить на волю, а ми розстанемось, як добрі друзі…

Вампір підвівся із крісла.

— Я ваш боржник, пане. Фон Тирле добра не забувають.

Мить, і венатор залишився в номері сам-один.

Вимуштруваний портьє лише вклонився, приймаючи у Цвяха ключ від номера. Під час Вальпургіналій день і ніч у Брокенгарці зливалися в божевільну круговерть. Людина, вирушаючи на нічну прогулянку, мала цілком природний вигляд. Утім, навіть якби не вирував у місті фестиваль, портьє був би такий же незворушний. Пожильці вільно заходили чи виходили, коли їм заманеться.

«Драконові й Лілії» у недалекому майбутньому явно світив шанс отримати 4 еталони.

Ковзнувши поглядом по дошці з рядами пронумерованих гачків, мисливець на демонів виявив дивний факт. Ключ від 23-го номера висів на місці. Виходить, Кручек додому не повернувся. Таки передумав відсипатися й пішов «фестивалити». Молодцем, теоретику! Не те, що ми: то чужі сни, то бесіди опівнічні; то премося через усе місто — і хоч би в аустерію чи до поступливої красуні.

Та ні ж!

Дав упиреві слово? — тримай тепер його.

Венатор від роздратування голосно ляснув вхідними дверима. Ображено тенькнув дзвоник. Рвонувши по сходах, Фортунат швидким кроком попрямував до готелю «Тихий закуток». До мети він дістався без пригод, якщо не зважати на зустріч із компанією молоді, що лякала випадкових перехожих у темному провулку.

Перехожі жахалися з величезним задоволенням.

Зачувши наближення Цвяха, жартівники вискочили з-за рогу. Вони завивали й корчили мармизи. Справжня ноктюрнела, затесавшись межи молодиків, накривала їх «флером», спотворюючи обриси. Однак мисливцеві сьогодні було не до гумору.

— Гайда звідси! — гарикнув він, набуваючи Вигляду, з яким спускався в пекло. — Вуха надеру, шмаркачі!

Марно він сподівався, що шибайголови поступляться дорогою. Молоді люди просто шаленіли від захвату. Обступивши монстра, вони заповзялися упросити його, щоб приєднався до забави.

— Пане демоне, благаємо!

— Із вами буде ще краще!

— Ви такий милий!

— Ви такий страшний!

— Ох і потішимося!

А ноктюрнела загравала, хапаючи за жувальця.

Щоб уникнути тривалих пояснень, венаторові довелося скористатися крильми за їхнім прямим призначенням та й махнути через кілька будинків на сусідню вулицю, скоротивши собі шлях до «Тихого закутка».

Портьє спав за конторкою. Він лише на мить розплющив очі, коли пізній гість пройшов повз нього, і знову поринув у сон-мрію.

— …доволі леткий. Бачите?

— Яка розкіш! Випаровуватися просто на очах!

— А що я казав?

Голоси видалися Цвяхові напрочуд знайомими.