Читати книгу - "Лабіринт"

Уїл попрямував до дверей, і кров застугоніла в його венах.

Старий, громіздкий ключ легко повернувся в замку. Ввійшовши, Уїл одразу відчув, як змінилося повітря. Зникла й кам’яна підлога. Натомість з’явився пухнастий бургундський килим, що цілком поглинав звуки його кроків. Світло показувало шлях до химерних металевих канделябрів. Стіни було збудовано все з тієї ж таки суміші цегли та каменю, але їх прикрашали гобелени, портрети середньовічних рицарів, жінок із блідою, майже порцеляновою шкірою та ченців у білій одежі з каптурами; всі вони були зображені зі схиленими головами й розпростертими руками.

У повітрі відчувався ще якийсь запах — стійкий, насичений солодкий аромат, що нагадував Уїлові про давно забуте Різдво та Великдень у дитинстві.

Уїл обернувся й глянув через плече. Сходи за відчиненими дверима, що вели нагору, ще раз запевнили його, що немає чого боятися. Коротенький коридор завершувався глухим кутом, у кінці якого на чорній залізній перекладині висіли оксамитові штори. Їх було вишито золотими символами, що виглядали як суміш єгипетських ієрогліфів, астрологічних поміток та зодіакальних знаків.

Уїл підійшов ближче і відкинув завісу.

За нею виявилися ще одні двері, вочевидь, набагато старіші від попередніх. Вони були зроблені з того самого матеріалу та в тому-таки дусі, що й панелі в передпокоях, а по краях декоровані завитками та візерунками. Фільонки в центрі не мали орнаменту, хіба що були поточені шашелем і на них були помітні дірочки завбільшки з головку шпильки. Не було видно ні ручки, ні замка, за допомогою яких можна було б відчинити двері.

Перемичку дверей вінчав різьблений орнамент, швидше кам’яний, аніж дерев’яний. Уїл провів пальцями по дверях, шукаючи, за що взятися. Мусить же бути якийсь вхід! Він просувався уверх від самого низу однієї половинки дверей, затим по верху та знову згори додолу по іншій стороні. Раптом він таки знайшов маленьку заглибину якраз у самісінькому низу, над підлогою.

Нахилившись, Уїл сильно натиснув на заглибину. Прозвучало різке, глухе клацання, неначе щось мармурове покотилося кам’яною підлогою. Механізм спрацював, і двері пружно відчинилися.

Уїл одразу ж рушив уперед, важко й часто дихаючи, немов божевільний, зі спітнілими долонями. Зненацька волосся на його потилиці та на руках стало дибки. Він запевняв себе, що залишиться не більше ніж на кілька секунд і потім одразу ж піде звідси. Йому просто кортіло швиденько поглянути, що там. Не роззиратися надто довго. Нарешті, Уїл упевнено поклав руку на двері й штовхнув їх.

Усередині було дуже темно, хоча одразу ж він відчув, що перебуває в більшому приміщенні, ніж попередня кімната, можливо, у погребі. Тут уже витав сильніший запах паленого.

Уїл помацав рукою найближчу стіну, прагнучи відшукати вимикач, але не знайшов нічого. Розуміючи, що коли розсунути оксамитові запони, то світло з коридору проникне й сюди, він зв’язав громіздкі портьєри вузлом у формі вісімки й обернувся, бажаючи подивитись, що перед ним.

Попервах Уїл помітив тільки видовжену та викривлену власну тінь, що вимальовувалася за порогом. Однак поступово його очі призвичаїлися до чорно-брунатної темряви і він розгледів те, що було перед ним.

Він стояв у кінці довгої прямокутної кімнати. Стеля була низькою і склепінчастою. Дерев’яні лавки церковного стилю, неначе в трапезній, обрамляли дві найдовші стіни, щезаючи в пітьмі, далі, ніж Уїл міг бачити. Зверху, де стіни переходили в стелю, розташовувався фриз, що повторював візерунок зі слів та символів. Знаки були вельми схожі на ті єгипетські символи, які він спостеріг на завісах у коридорі.

Уїл витер руки у джинси. Прямо попереду, в центрі зали, стояло щось подібне до кам’яної скрині або саркофага. Він обійшов скриню навколо, пробігшись пальцями по її поверхні. Вона здавалася зовсім гладенькою, за винятком круглого візерунку в центрі. Уїл нахилився, щоб краще роздивитись малюнок, водячи пальцями по лініях. Щось схоже на візерунок, де кола поступово зменшуються до середини, як кільця Сатурна.

Оскільки його очі вже звикли до темряви, то Уїл зміг розрізнити літери, написані у кожному кутку саркофага: Е — в голові, N та S по обидва найдовші боки, навпроти одне одного, та О в ногах. Що це — сторони горизонту?

Згодом він помітив маленький камінь лише тридцять сантиметрів заввишки, що стояв унизу біля саркофага, на якому було висічено літеру Е. Він також мав неглибоке різьблення усередині, наче на камені для страт.

Земля навколо нього була темнішою, ніж деінде в кімнаті. Долівка виглядала вологою, ніби її щойно витирали. Нахилившись, Уїл торкнувся пальцем до плями. Дезінфектант абощо, запах кислий, неначе тут щось зіпсувалося. Під одним з рогів каменя лежав якийсь предмет, Уїл нахилився й вискріб його нігтями.

Це був фрагмент одягу, льняного чи бавовняного, нерівний з одного боку; виглядало так, ніби за нього зачепилися нігтем і роздерли. В одному з кутиків тканини були маленькі коричневі цяточки, немов засохлі бризки крові.

Уїл кинув шматок тканини й побіг, з розгону зачиняючи двері та автоматично розв’язуючи штори ще до того, як уторопав, що він робить. Він нісся коридором крізь обоє дверей та ще швидше побіг сходами, перестрибуючи по дві сходинки за раз, він біг увесь час, доки не опинився в передпокої.

Тут він зігнувся майже навпіл, спершись руками на коліна й намагаючись відсапнути. Потім Уїл втямив: хай що там станеться далі,