Читати книгу - "Лабіринт"

Деякий час він просто стояв посеред передпокою. Старовинний годинник показував, що минуло не більше як двадцять хвилин. Уїл глянув на свої руки, повертаючи їх перед собою, ніби не свої. Він потер указівний та великий палець, потім понюхав ще раз. Вони пахли кров’ю.

Еліс прокинулася із жахливим головним болем.

Попервах вона не могла пригадати, де вона є. Дівчина скоса глянула на порожню пляшку, що стояла на столику біля ліжка. Усе правильно.

Вона повернулася на бік і знову впала на подушку. З рота в неї тхнуло, неначе з прокуреного пивного бару, а на язиці все ще залишився кислуватий присмак віскі.

«Мені потрібен аспірин. І вода», — подумала дівчина.

Еліс дошкандибала до ванної кімнати й уважно подивилась на себе у дзеркало. Вона виглядала так само кепсько, як і почувалася. Її чоло скидалося на кольорові візерунки в калейдоскопі, оскільки було вкрите зеленими, фіолетовими та подекуди жовтими синцями. А під очима з’явилися темні кола. Вона дещо пригадала зі своїх снів про ліс, замерзлі гілки. Лабіринт на шматку жовтого матеріалу... Вона не могла згадати всього.

Її вчорашня вечірня подорож з Фуа також була розпливчастою. Еліс навіть не могла точно пригадати, що змусило її поїхати до Тулузи, а не до Каркассона, що здавалася більш слушним вибором. Тепер вона не зможе їхати нікуди, поки їй не стане краще. Вона знов у ліжку, треба почекати, доки подіє знеболювальне.

Двадцять хвилин потому вона все ще почувалася слабкою, пульсуючий біль якраз за очима дещо зменшився і перейшов у тупий біль. Еліс постояла трохи під гарячим душем, поки вода не стала крижаною. Її думки повернулись до Шелаг та решти її товаришів на розкопках. Її цікавило, що вони зараз роблять. Зазвичай, їхня група підіймалася на розкопки дуже рано, о восьмій годині, й залишалася там аж до пізнього вечора. Вони жили й дихали своїми розкопками. Еліс навіть не могла уявити, як хтось із них міг прожити бодай день без цієї справи.

Загорнувшись у старенький готельний рушник, Еліс перевірила свій телефон, чи не написав їй хто повідомлення. Досі нічого. Учора ввечері вона почувалася надто засмученою, але тепер це її дратувало. Протягом їхньої десятирічної дружби Шелаг не раз зненацька переставала розмовляти з Еліс, і її мовчання могло тривати тижнями. Щоразу саме Еліс мусила залагоджувати справу, і вона розуміла, що це її ображало.

«Цього разу нехай Шелаг зробить перший крок назустріч», — обурено подумала дівчина.

Еліс порилася в косметичці, шукаючи старий тюбик тонального крему, яким вона зрідка користувалась. Еліс замаскувала ним найгірші синці. Потім вона підвела очі, злегка підфарбувала губи й висушила руками волосся. Нарешті вона вдягла новий блакитний гольф та найзручнішу спідницю, спакувала всі інші речі, згодом спустилася вниз, щоб виписатися з готелю й вирушити на знайомство з Тулузою.

Еліс усе ще почувалася не вельми добре, але ніщо не могло допомогти їй так, як свіже повітря та гарний ковток кави.

Поклавши сумки до машини, Еліс вирішила, що просто погуляє і роздивиться місце, куди вона приїхала. Система кондиціювання у найнятій нею машині була не найкращою, тому дівчина планувала вирушити до Каркассона, коли спека трохи спаде.

Крокуючи в плямистому затінку платанів та розглядаючи одяг і парфуми, виставлені у вітринах крамниць, вона вже почувалася набагато краще й майже прийшла до тями. Еліс навіть була спантеличена своєю поведінкою минулої ночі. То ж справжнісінька параноя, повна втрата самовладання! Цього ранку думка про те, що хтось її переслідував, здавалася цілком безглуздою.

Пальці Еліс самі знайшли у кишені папірець із телефоном. Ти ж бо навіть не знаєш його! Вона спробувала викинути цю думку з голови, намагалася гарно розважитися. Дістати якомога більше вражень у Тулузі.

Еліс блукала алеями та вуличками старого міста, йдучи світ за очі. Химерне рожеве каміння, з якого було збудувано фасади будинків, виглядало дуже елегантно й стримано. Назви вулиць, фонтанів та пам’ятників свідчили про довгу і славетну історію Тулузи. Воєначальники, середньовічні святі, поети вісімнадцятого сторіччя, борці за свободу двадцятого століття, знамените минуле міста від римських часів до сучасності.

Еліс увійшла до собору Святого Етьєна почасти тому, що хотіла сховатися від сонця. Їй подобався спокій та мир, що панував у соборах і церквах — відтоді, як ще дитиною приходила туди з батьками. Вона провела там дивовижні півгодини, читаючи написи на стінах та інколи вдивляючись у заплямоване скло.

Нарешті зрозумівши, що вона вже зголодніла, Еліс вирішила завершити огляд монастирських мурів і піти пошукати місця, де можна було б перекусити. Вона ступила заледве кілька кроків і раптом почула, що десь плаче дитина. Еліс