Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

що досі не бачив вродливішої у світі жінки, що Сімонетта Веспуччі та Алессандра Фіорентина були простачками порівняно з жінками, що сходилися до нього — прекраснішими від самої краси, настільки вродливими, що треба було пригадувати новий термін на означення їхньої вроди і відмовитися від того, що чоловіки вважали прекрасним у повсякденній посередності. Аромат випередив їх і оповив його серце. Перша жінка було дещо вродливішою, ніж друга, але якщо заплющити одне око і не бачити першої, то друга жінка була найвродливішою на землі. Проте навіщо це робити? Навіщо стирати унікальність лишень для того, аби видатне здавалося кращим, ніж воно було насправді?

— А трясця тобі, Макіє, — прошепотів він, аж його піт пробив, а лайка вирвалася з рота під впливом емоцій, і то після тривалого часу цілковитої відмови від міцних словечок, а тоді й торба з мертвими дроздами випала у нього з рук.

— Здається, я знову бачу смисл життя.

{17} Герцог замкнув свій палац

 ерцоґ замкнув свій палац, побоюючись вторгнення знавіснілого натовпу, що в ті дні після першого обрання Папою одного з Медичі був в екстазі на межі насильства.

— Народ забавлявся, — сказав Арґалія іль Мекії пізніше, — незважаючи на стать і вік.

Оглушливі церковні дзвони безупинно били glorias, а багаття загрожували цілим районам міста.

— У Меркато Ново, — повідомляв Арґалія, — бешкетники повідривали шалівки від банків та крамниць із шовком. Коли ж влада отямилася і спробувала зупинити розгардіяш, то вже навіть дах суконної купецької гільдії, старої Калімали, було розібрана на дрова і спалено. Мені розповідали, що багаття горіло навіть на дзвіниці Санта-Марія Фіор. Безлад тривав упродовж трьох днів.

Вулиці задихалися від галасу й диму. Трахалися і спереду і ззаду на кожній бічній вуличці, і все це було до одного місця. Щовечора прикрашений гірляндами віз перемоги воли тягли від садів Медичі на П'яцца Сан Марко до Палаццо Медичі на Віа Ларґа. Біля зачиненого палацу Медичі громадянство спочатку співало пісень на честь Папи Лева X, а тоді підпалювало віз з квітами. З вікон горішніх поверхів палацу нові правителі кидали у натовп щедрі подарунки, тож флорентійці розхапали, мабуть, з десять тисяч золотих дукатів і дванадцять великих хустин срібла. На вулицях міста стояли бочки з вином та кошики з хлібом, з яких міг пити і їсти кожен флорентієць. Злочинців відпускали, повії багатіли, а немовлят-хлопчиків називали на честь герцога Джуліано та його небожа Лоренцо або ж на честь Джованні, який став Левом, а дівчаток-немовлят хрестили Лаодаміями чи Семірамідами на честь вельможних пань родини.

У такий час видалося неможливим увійти в місто із сотнею озброєних людей і домагатися аудієнції в герцога Джуліано. Дармоїди та підпалювачі правили вулицею. Біля міської брами Арґалія пред'явив свої папери вартовим, а тоді дізнався, що на нього вже очікували.

— Так, герцог вас прийме, — сказали йому, — але ви розумієте, що не зараз.

Тим часом яничари отаборилися під міськими мурами і стояли там чотири дні, коли святкування на честь обрання Папи нарешті пішло на спад. Але і тоді Арґалія не зміг увійти до міста.

— Сьогодні, як стемніє, — сказав капітан варти, — чекайте високого сановника.

Він умів кохати жінок по-жіночому і вбивати чоловіків по-чоловічому, але Арґалія ніколи раніше не стикався з герцогом Медичі у всій його пишності. Однак, коли Джуліано де'Медичі утаємничено в'їхав до його табору з каптуром на голові, Арґалія відразу зрозумів, що новий правитель Флоренції був слабаком, як і його юний небіж, що їхав обіч нього. Папу Лева X знали як владну людину, одного з Медичі старої школи, спадкоємця повноважень його батька Лоренцо Могутнього. Наскільки він мусив бути стурбованим у питанні передачі Флоренції під опіку цих другосортних! Жоден справжній герцог Медичі не вибирався б, як злодій, потайки з міста, аби зустрітися з імовірним службовцем. Герцог Джуліано наважився на такий крок з необхідности мати біля себе для певности сильну людину. Військову людину. Тюльпанового генерала для захисту міста Квітів. Безсумнівно, тут була вакансія.

У своєму наметі у миготінні жовтого світла ламп Арґалія роздивлявся вельмож. Меншому витвору Лоренцо де'Медичі герцогові Джуліано було не більше тридцяти п'яти років, він мав довге сумне обличчя і справляв враження хворої людини. Його кості не постаріють. Поза сумнівом, він кохався в літературі та мистецтві. Поза сумнівом, він був людиною культури та розуму. А значить, схильний до конфліктів. Було б ліпше, якби він залишився дома і доручив битву знавцям своєї справи, для кого боротьба була культурою, а вбивство — їхнім мистецтвом. Небіж, ще один Лоренцо, був смуглявим, мав несамовите обличчя і бундючні манери; один із тисячі двадцятиоднорічних хвальків, вирішив Арґалія. Голова у нього була забита сексом та власним его. Такого в бійку не візьмеш.

Арґалія до розмови підготувався ґрунтовно. В кінці своїх довгих подорожей він скаже, що дізнався лишень таке: Флоренція — всюди, і всюди — Флоренція. Всюди у світі були всемогутні принци, Медичі управляли речами, тому що вони завжди управляли речами, тому що вони могли зробити правду такою, якою вони хотіли її бачити, і робили це шляхом ухвалення декретів саме про таку правду, яка їм була потрібна. Також усюди були Плакальники (в час Плакальників Арґалії не було у Флоренції, але новини про ченця Савонаролу та його послідовників ширилася далеко за межами міста), Плакальники, які хотіли управляти речами через своє переконання, що Вища Сила показала їм справжню правду. Також усюди