Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

були люди, які гадали, що вони управляють речами, коли ж, фактично, вони нічим не управляли, і ця остання група була дуже численною, і її можна було назвати соціальним прошарком, прошарком Макій, можливо, службовців, які вважали себе господарями, аж поки їм не показали гірку правду. Цьому прошаркові не варто довіряти, бо найбільша небезпека для принца неминуче виходитиме від них. Тому принцові необхідно бути впевненим у своїй спроможності придушити будь-яке повстання службовців та здолати чужинське військо, тобто бути готовим до нападу як з боку внутрішніх, так і зовнішніх ворогів. По всій землі всі держави, що хочуть здолати зовнішню і внутрішню небезпеку, потребують могутніх воєначальників. І він, Арґалія, якнайкращим чином представлятиме єдність Флоренції з рештою світу, бо є воєначальником, який може Гарантувати своєму місту спокій та безпеку, так само як він це робив в інших далеких містах, перебуваючи на службі в інших господарів.

Медичі повернулися до влади кількома місяцями раніше з допомогою іспанських найманців — «білих Маврів» — під орудою такого собі генерала Кардони. Поза мурами чудового міста Прато вони наразилися на флорентійську міліцію, гордість іль Макії, яка мала кількісну перевагу, але їй бракувало відваги та повноцінного керівництва. Тож флорентійська міліція розімкнула лави і втекла, а місто впало вже першого дня після чогось лишень подібного на битву. Опісля «білі Маври» несамовито грабували місто, а Флоренція з переляку відмовилася від республіки і, вклякнувши, просила Медичі повернутися. Розграбування Прато тривало і тривало, аж три тижні. Загинуло, згоріло живцем, було зґвалтовано і розпанахано чотири тисячі чоловіків, жінок і дітей. Навіть монастирі не убезпечилися від розгнузданих людей Кардони. У Флоренції блискавка вдарила у міську Пратську браму, і таким знаком було неможливо знехтувати. Однак — це стало найпереконливішим аргументом Арґалії — іспанців в Італії так ненавиділи, що для Медичі було би нерозумним знову покладатися на них. Тепер вони потребували одного — вишколених, загартованих у битвах воїнів, спроможних узяти під контроль міліцією Флоренції, стати її кістяком та організаційним чинником, піднести бойовий дух, якого Ніколо, за своєю природою цивільний бюрократ, просто не зміг вселити.

У такий спосіб відвалившись від свого дискредитованого давнього друга, Арґалія Турок прокладав собі шлях на посаду condottiere Флоренції. І був приємно здивований, коли йому запропонували контракт на постійній основі, а не на якийсь місяць чи два. Зазвичай його колег-воїнів у ті часи наймали лише на три місяці, а їхня оплата залежала від успішности воєнних операцій. Як на ті часи, то Арґаліева грошова винагорода була досить високою. На додачу герцог Джуліано надав своєму новому капітанові резиденцію у Віа Порта Росса з обслугою та щедрою грошовою допомогою на її утримання.

— Мабуть, мене рекомендував адмірал Дорія, — сказав він герцогові Джуліано, охоче погодившись на гарні умови.

— Він сказав, що ти єдиний варвар-виродок, з яким би він не хотів битися ні на морі, ні на суші, навіть якби ти був голий-босий як необрізане дитя і в руці тримав кухонний ніж, — відповів елегантно герцог.

------------------------------

За легендою, родина Медичі володіла чарівним дзеркалом, що показувало правлячому герцогові образ найбажанішої жінки у сущому світі, і саме в цьому дзеркалі попередній Джуліано де'Медичі, дядько теперішнього правителя, якого вбили в день заколоту Пацці, вперше побачив обличчя Симонетти Веспуччі. Однак після її смерти дзеркало потьмяніло і не спрацьовувало, ніби не бажало плямувати пам'ять про Симонетту, показуючи замість неї менш вродливих жінок. Під час родинного вигнання дзеркало якийсь час залишалося на своєму місці на стіні покою, що називався спальнею дядька Джуліано, в старому домі на Віа Ларґа, але через вперте небажання функціонувати як інструмент об'явлення і як звичайне дзеркало його, зрештою, зняли і помістили в комірчину, таку собі шафку для мітел у стіні однієї із спалень. Аж раптом після обрання Папи Лева X дзеркало знову засвітилося, і, як переповідали, дівчина-служниця зомліла, коли відчинила комірчину і побачила у затягнутому павутинням кутку жіноче обличчя, яке сяяло нетутешньою вродою.

— В усій Флоренції такого обличчя нема, — промовив новий герцог Джуліано, коли показали йому диво; вдивлявся він у дзеркало, а його здоров'я і манери поведінки поліпшувалися просто таки на очах.

— Повісьте дзеркало знову на стіну, я обіцяю дати золотий дукат жінці або чоловікові, які приведуть до мене це принадне створіння.

Покликали художника Андреа дель Сарто, аби він подивився на чарівне дзеркало і перемалював з нього красуню, але дзеркало так легко не вдалося обдурити, адже чарівне дзеркало, з якого можна перемальовувати окультні зображення, дуже скоро втратило б роботу; тож, коли дель Сарто глянув у дзеркало, крім себе, не побачив жодної живої душі.

— Ні, нічого, — сказав Джуліано розчаровано. — Я знайду її, і ти намалюєш її з натури.

Після відвідин Сарто герцог розмірковував над тим, чи справа тут, часом, не в низькій оцінці генія митця з боку дзеркала; однак на даний момент він був найкращим художником з усіх наявних, оскільки Санціо перебував у Римі, сварячись з Буонарроті у Ватикані, а старий Філіпепі, який очманів від смерти Симонетти і благав поховати його в її ногах, очевидно, свого не домігшись, уже давно помер у злиднях і всіма забутий, неспроможний стояти без двох костурів. Учень Філіпепі Філіппіно Ліппі був популярним майстром festaiuoli, що організовував міські паради та вуличні карнавали, художником, від чиїх робіт натовп шаленів, але він був непридатний для задуманої герцогом Джуліано роботи. Отже, дель Сарто не підходив, але заковика була ще в тому, що дзеркало надалі функціонувало тільки наодинці з герцогом Джуліано. Наступні кілька днів він шукав приводу для усамітнення у своїй спальні кілька разів на день і споглядав неземну вроду, а придворні, занепокоєні його загальним станом здоров'я і неврастенічним виглядом, почали готуватися до найгіршого і дедалі частіше з тривогою позирали у бік його ймовірного спадкоємця Лоренцо. А тоді чарівне створіння в'їхало до міста поряд з Арґалією, і настав