Читати книгу - "Володар Перстнів"

то ви прийшли сюди зарано і не дали мені докінчити пісні. Мені не вдавалася пара рядків, і я їх обдумував; але тепер уже, мабуть, нічого не вийде. Зараз тут стільки співатимуть, що всі ідеї вивітряться з голови. Змушений буду просити мого друга Дунадана, щоби допоміг. А де він?

Елронд засміявся:

— Його знайдуть. Тоді ви двоє підете в куточок і закінчите роботу, ми її послухаємо й оцінимо ще до кінця нашої забави.

Розіслали гінців знайти друга Більбо, хоча ніхто не знав, де він і чому його не було на бенкеті.

Тим часом Фродо та Більбо повсідались, а Сем підбіг і примостився біля них. Вони тихенько розмовляли, забувши про веселощі та музику у Залі. Більбо не мав що розказувати. Коли він покинув Шир, то безцільно мандрував Дорогою та довколишніми землями, але щоразу якимось дивом повертав до Рівендолу.

— Я добрався сюди без пригод, — сказав він, — і, перепочивши, пішов разом із гномами до Долу — в мою останню подорож. Більше я не мандруватиму. Старий Балін відійшов. Потім я повернувся сюди і побув тут. Займався то одним, то другим. Щось дописав у своїй книжці. І, звісно, склав кілька пісень. Тут їх інколи співають: гадаю, для того, щоби мене потішити, адже для Рівендолу вони не досить майстерні. А я слухаю і думаю. Час тут, здається, не минає: він просто є. Загалом, це місце дивовижне.

Сюди доходять різні новини, з Гір і з Півдня, та майже нічого з Ширу. Я, звісно ж, чув про Перстень. Ґандалф часто тут бував. Не те щоби він мені багато розповідав — за останні роки він став потайливим, як ніколи. Чимало мені розказував Дунадан. Так дивно, що стільки галасу через мій перстень! Шкода, що Ґандалф раніше його не знайшов. Я би давним-давно без клопоту приніс би сюди цю річ. Кілька разів я думав повернутися по неї до Гобітона; та я старію, і вони би не дозволили мені: тобто Ґандалф і Елронд. Здається, вони думають, що Ворог усюди мене розшукує і залишить від мене мокре місце, якщо допаде десь у Дикому Краї.

І Ґандалф сказав: «Перстень перейшов в інші руки, Більбо. Ні тобі, ні іншим не буде добра, якщо ти спробуєш утрутитись у справу». Дивне зауваження, якраз у стилі Ґандалфа. Та він запевняв, що пильнує, тож я і залишив усе, як є. Я страшенно радий бачити тебе живим і здоровим.

Він помовчав, а потім глянув на Фродо з підозрою.

— Ти маєш його зі собою? — запитав він пошепки. — Знаєш, після всього почутого я не можу стримати цікавість. Мені би дуже хотілося просто поглянути на нього краєм ока.

— Так, він у мене, — відповів Фродо з дивною нехіттю. — Він виглядає так, як і завжди.

— Ну, я би хотів просто глянути на мить, — сказав Більбо. Коли Фродо перевдягався, то помітив, що, поки він спав, Перстень повісили йому на шию на новому ланцюжку, легкому, але міцному. Він повільно витяг його. Більбо простягнув руку. Та Фродо швидко відсмикнув Перстень. Засмучений і вражений, крізь тінь, яка впала між ними, замість Більбо Фродо побачив маленьке зморщене створіння з жадібним обличчям і хижими кістлявими руками. Фродо захотілося його вдарити.

Музика та спів ураз мовби урвались, і запала тиша. Більбо швидко глянув на Фродо і провів рукою по очах.

— Тепер я розумію, — сказав він. — Забери його! Вибач: мені прикро, що на тебе впав цей тягар, прикро за все. Чи пригоди не завершуються? Мабуть, ні. Хтось інший завжди повинен продовжувати історію. Ну, цьому не зарадиш. Сумніваюся, чи варто закінчувати мою книжку. Та не будемо зараз цим перейматися — послухаймо справжні Новини! Розкажи мені про Шир!

Фродо заховав Перстень, і тінь зникла, не залишивши і сліду. Їх знову оточували світло та музика Рівендолу. Більбо прояснів і радісно засміявся. Кожна деталь у новинах із Ширу, які переказував Фродо (час від часу його поправляв Сем), надзвичайно його цікавила: від рубання сухого дерева до витівок найменшої дитини у Гобітоні. Вони так занурились у події Чотирьох Чвертей, що не помітили приходу чоловіка в темно-зеленій одежі. Довго стояв він, дивлячись на них і посміхаючись.

Раптом Більбо підняв голову.

— Ах, ось ти нарешті тут, Дунадане! — вигукнув він.

— Бурлако! — мовив Фродо. — Скільки ж у тебе імен?

— Ну, імені «Бурлака» я ще не чув, — сказав Більбо. — Чому ти його так називаєш?

— Так мене називають у Брі, — засміявся Бурлака, — і саме під таким іменем мене йому представили.

— А чому ти називаєш його якимось «дунаданом»? — запитав Фродо.

— Зовсім не «якимось», — відповів Більбо. — Та я думав, ти знаєш хоч трохи ельфійської, щоби принаймні зрозуміти: «дунадан» — людина із Заходу, нуменорець. Але зараз не час для уроків! — він повернувся до Бурлаки. — Де ти був, друже мій? Чому тебе не було на бенкеті? Там була панна Арвен. Бурлака похмуро глянув на Більбо.

— Я знаю, — сказав він. — Але я часто мушу обходитися без веселощів. З Дикого Краю несподівано повернулися Елладан і Елрогір, і я хотів негайно вислухати їхні новини.

— Ну, мій дорогий, — сказав Більбо, — ти вже почув новини, то, може, знайдеш хвилинку для мене? Мені вкрай потрібна твоя допомога. Елронд каже, що цю пісню необхідно закінчити до кінця свята, а я застрягнув. Відійдімо кудись у куточок і доведімо її до блиску!

Бурлака посміхнувся.

— Ходімо! — сказав він. — Послухаймо твою пісню!

Фродо на хвильку залишився один, бо Сем заснув. Він був сам і почувався покинутим, хоча тут зібрались усі мешканці Рівендолу. Ельфи сиділи мовчки, зосереджені на музиці голосів та інструментів, забувши про все інше. Фродо почав слухати.

Спочатку, щойно він почав вслухатися, краса мелодій і вплетених слів ельфійської мови, хоч і мало зрозумілої, його заворожувала. Йому здавалося, що слова набувають форми, і перед ним відкриваються образи далеких земель і яскравих речей, які він навіть не уявляв; освітлена Зала стала наче золотистим серпанком над морями піни, що зітхали на околицях світу. Далі видіння ставали дедалі більше схожими на сон, і нарешті Фродо відчув, як його вкриває безмежна ріка золота і срібла з мінливою, невловною грою хвиль; ріка стала частиною тремтливого повітря довкола нього, підхопила та понесла його. Під її осяйною вагою він швидко занурився у глибокий сон.

Він довго мандрував у сні музики, що спочатку потекла водою, а потім раптом голосом. Здавалося, це голос Більбо, який наспівно читав вірші. Спочатку ледве чутні, а потім виразніші.

Був мореплавець