Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ти… ніколи цього не говорила.
– Ти ніколи не питав.
Я вдарила носком черевика бік Вілфреда, споглядаючи бліде, мертве лице, яке ненавиділа половину свого життя. Я помовчала мить, а тоді тихо сказала:
– Він зробив мене Тавою ла Шедд. Забрав з вулиці після того, як я намагалася вкрасти у нього гроші. Навчив менталістики. А потім – вбивати. І, повір, я не брешу, коли кажу, що не могла піти.
Я зиркнула на Яроша спідлоба, і в його лиці проступило співчуття. Але не розуміння.
– Вибір є завжди, – сказав він, хапаючи Вілфреда за руки і тягнучи його галявиною.
Я стиснула зуби.
– Мені було чотирнадцять. Я сама поховала свою матір на лугу за містом, бо нікому не було до неї діла. І я залишилася одна, – кожне слово виривалося з горла шорстким клубком, від якого пекло очі. – Але, звісно ж, в мене був вибір. Кому, як не тобі, знати про виживання, Вересе.
Ярош зупинився і втупився у мене пустими очима. Чи навпаки – повними провини, та я не мала настрою розбиратися.
– Я…
Я відвернула голову, а потім і взагалі покрокувала вперед.
– Не хочу нічого зараз чути, – прогарчала через плече я. – Почекай з новими звинуваченнями до завтра.
Я вже дісталася дубів, що відділяли галявину від решти академії, коли знову почула Вересів голос:
– Куди ти?
– Назад до вежі. Щоб ти міг слідкувати за мною й далі.
Я не стала обертатися, і не дивилася у боки жодного разу, коли йшла кладовищем і стежкою. Вежа зустріла мене звичним спокоєм, як наче щойно нічого й не сталося. Ліжко все ще стояло, розстелене, та я не знала, чи зможу заснути.
Не після того, як нарешті звільнилася від влади Вілфреда остаточно.
Не після того, як знову переконалася, що шансу на нове життя насправді немає.
***
Ярош стояв на галявині, все ще тримаючи холодні і дуже мертві руки Вілфреда. Він помер надто швидко. Те, що він зробив із Тавою, те, через що провів її… Щелепа Яроша стиснулася, і він прикрив очі.
А, зрештою, чи був він набагато кращим?
Обіцяв Таві нове життя, довіру, щось краще, а сам… підвів її у кожен можливий спосіб.
І саме тоді, коли зрозумів, що хоче зробити її щасливою.
Він зітхнув і потягнув труп землею далі, намагаючись прогнати усі думки, а заодно й образ чорноволосої менталістки з голови. Виходило кепсько – бо Тава вже окупувала частину його голови, і жоден амулет не допомагав.
Він проситиме вибачення завтра – буде робити це, скільки доведеться.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво брехні, Агата Задорожна», після закриття браузера.