Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

– Ваша Величність, – Дін підвів погляд на господаря дому, де знаходився. – Ваші люди вже відвезли тіло та повернулися. Вони зараз у дворі.

– Ага.

Кордевідіон навіть не звернув уваги на сказане. Знову опустив очі й почав ще гучніше стукати по столу.

– Ваша Величність, – знову відірвав його від думок чоловік.

Чорні очі окинули настирливого співрозмовника з ніг до голови. Потім Дін помітив, що власник будинку принюхується.

– Що тобі, Діку? – запитав спокійніше. – Ти навіщо мене нюхаєш? Ти перевертень?

– Так, Ваша Величність, я перевертень, зі зграї Червоних Лисиць.

– Оце так. А живеш тут, а не зі своєю зграєю?

– Це довга історія, Ваша Величність, – відповів Дік, уважно вдивляючись і принюхуючись до Діна. – А ви?

– Що – я?

– Ви перевертень? Не можу визначити ваш запах. Але ваша поведінка говорить, що ви перевертень.

– Це довга історія, – повторив король. – І не завжди я так себе вів.

– Істинна пара, – швидко визначив господар будинку.

– Вона сама.

– Якщо не зв'яжетесь з нею якнайскоріше, буде ще гірше, – порадував несподіваний порадник.

– Дякую! – з сарказмом сказав Кордевідіон. – Ти мене просто заспокоїв. Але що робити, якщо вона проти?

– Дуже проти? – здивувався Дік.

– Так сильно, як тільки можна.

– Тоді, – серйозно сказав господар, – краще не зустрічайтеся з нею деякий час, інакше буде біда. Перечекайте повний місяць, а потім, коли зможете контролювати себе, зв'яжіться з нею.

– Що, тепер кожну повню ховатися від неї? – пробурчав Дін, підводячись і прямував до дверей, щоб дати розпорядження своїм людям.

– Ні, – почувся смішок позаду. – Навпаки! Найяскравіші враження з коханою можна пережити тільки під повним місяцем.

– Тоді зараз триматимуся від неї якомога далі, – пробурмотів собі під носа Дін. – Так і зроблю.

Дік зі зграї Червоних Лисиць лише скептично похитав головою: «Ну-ну, побачимо».

Через двадцять хвилин король Тарліїї уже мчав на своїй машині додому, залишивши супровід далеко позаду. А ще через дві години, коли від’їхав на безпечну відстань від Торських гір, він зупинив машину на узбіччі дороги, окреслив кристалом перенесення прямокутник і ступив у нього. Вийшов уже у своїй кімнаті та відчинив двері до спальні дружини. Але її там не було!

Рвучко відчинив наступні двері. Вітальня теж виявилася порожньою. Вискочив назад і, смикнувши за шнурок з китицею, викликав Кевіна.

– Ваша Величність... – почав камердинер.

– Де моя дружина?

– Не знаю, Ваша Величність, королева з Террі кудись вирушила.

Нарешті, з’ясовуючи в охорони напрямок переміщень Наталії, він її знайшов. Його дружина сиділа на покривалі, розстеленому на густій траві газону біля краю термального басейну. Недалеко від неї на декоративному пеньку сиділа покоївка.

Його дівчина зараз виглядала як справжня богиня з казки. Аромат стиглої малини та липового цвіту відчувся, як тільки він повернув за ріг палацу.

Кров вдарила йому в голову, а скроні стиснулися, і пульс почав битися в одному ритмі: «Моя! Моя! Моя!» 

Серце болісно здригнулося. Він відчував до неї невгамовний та непереборний потяг. Він був просто одержимий, палав бажанням увійти в її думки та душу. А його тіло горіло від прагнення заявити на неї права, привласнити її негайно.

Дін чи то застогнав, чи то загарчав, і Террі одразу обернулася. Відправивши покоївку додому, король рушив до своєї дружини. З кожним кроком у нього всередині спалахував вогонь бажання, і це бажання тільки посилювалося.

А коли яскравий повний місяць освітив його, у чоловіка геть зірвало запобіжник. Він кинувся до дружини, підхопив її за талію і став засипати її обличчя, шию, ключиці, груди гарячими поцілунками. Наталя намагалася відбитися.

Але чи могла вона протистояти такому збудженому чоловікові? Розірвавши на ній сукню, Дін тепер почав ніжно цілувати її оксамитову шкіру плечей, рук, грудей. Він зачудовано пестив її м’яке волосся, і раптом Наталя перестала чинити опір. Повністю!

У затуманеному збудженням мозку промайнула лише одна думка: «Вона не проти! Нарешті вона погодилась!»

Він поклав дівчину на м'яку траву і подивився їй просто в очі. Наталя мовчки підняла руку і невагомо провела по його передпліччі. Більшого йому і не потрібно було. За мить він рішуче поєднав своє тіло з ніжним і чарівно поступливим тілом своєї коханої дружини, підтверджуючи їхній шлюб.

Пробуджена кров перевертня вимагала зв'язати себе зі своєю істинною парою, поставити тавро володіння, і Дін вкусив Наталю за шию, залишаючи мітку, яка тепер не зникне вже ніколи.

Кожен, хто наважиться поглянути на його дружину, принаймні з перевертнів, тепер знатиме, що вона не вільна, у неї є чоловік, що за неї в порох зітре. З його горла вирвалося гарчання, і, за секунду до найвищої насолоди, що заполонила все його єство, він знову зустрівся поглядом з Наталею. І щось обірвалося у нього всередині.

У її затуманених сльозами зелених очах відбивалися біль і жах, а дівоча рука затисла пошкодження на шкірі шиї.

Через мить очі заплющилися, і її голова впала набік. Його королева знепритомніла.

Повністю виснажений від пережитого і від неймовірного задоволення, Дін звалився на нерухоме тіло. Сили так покинули його, що він не міг навіть поворухнутися. Коли свідомість трохи прояснилася, він скотився на землю і став на коліна.

– Наталю, – вдивляючись у нерухоме обличчя, покликав він. – Наталочко, подивися на мене.

Жодної реакції.

– Наталочко, ти чуєш мене? Дівчинко моя, розплющ очі, – знову марно. Дівчина залишалася без ознак життя.