Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

А тоді я почула скрегіт, потім удар, від якого розкололося дерево, і двері з гучним тріском розчахнулися. На якусь мить ми відсахнулися назад, нажахані страшним нелюдським криком, наче ревом монстра, який пролунав із пітьми.

— Тримайте лампу, — сказав доктор, і ми зайшли досередини, роззираючись по кімнаті. — Ось воно, — сказав доктор Хеберден, швидко вдихнувши, — дивіться, там, у кутку.

Я глянула туди, куди показував доктор, і раптовий гострий біль стиснув моє серце, немов розпеченими кайданами. Там, на підлозі, закипаючи від гниття, розтеклася темна смердюча маса, не рідка і не тверда; вона танула, міняючись у нас на очах, і булькала маслянистими бульбашками, немов кипляча смола. Зсередини тої плями, мов очі, світилися дві вогняні цятки, і я побачила, як подоби кінцівок корчилися й звивалися, а тоді піднялося вгору те, що раніше могло бути рукою. Доктор ступив крок уперед, схопив залізний прут і в пориві злості та ненависті вдарив нею у вогняні цятки, він бив по них ще і ще. Врешті вони згасли.

Через тиждень чи два, коли я більш-менш оклигала від пережитого потрясіння, до мене навідався доктор Хеберден.

— Я продав свою практику, — почав він, — і завтра вирушаю у довге плавання. Не знаю, чи коли-небудь повернуся до Англії. Скоріш за все я куплю невеличку ділянку землі десь у Каліфорнії й там доживатиму свого віку. Я приніс вам цього листа, який ви можете, коли зберетеся на силі, відкрити і прочитати. У ньому звіт доктора Чемберса про той порошок. До побачення, міс Лестер, на все добре.

Він пішов, а я одразу ж розкрила конверт, не в змозі далі чекати. Всередині був цей рукопис, який я, з вашого дозволу, вам прочитаю. У ньому викладена приголомшлива історія.

«Мій любий Хебердене, — починався лист, — я непростимо затягнув із відповіддю на ваше запитання стосовно тієї білої речовини, яку ви мені надіслали. Правду кажучи, певний час я вагався, який спосіб обрати, тому що в природничих науках, як і в теології, існують як упередження, так і загальноприйняті норми, і я знав, що, сказавши вам правду, я ображу ваші вкорінені переконання, яких я сам колись твердо притримувався. Однак я вирішив бути з вами відвертим, тому спершу мушу вам дещо коротко про себе розказати.

Ви вже багато років знаєте мене як науковця. Ми часто розмовляли про нашу роботу і говорили про безнадійну безодню, що відкривається під ногами тих, хто прагне встановити істину будь-яким способом, тільки не протоптаними стежками експериментів та досліджень. Я пам'ятаю, з якою зневагою ви говорили про тих науковців, що граються з невидимим і боязко натякають, що, скоріш за все, розум може й не бути єдиним інструментом пізнання, який визначає межі, за які поки що не вдалося проникнути жодній людині. Ми щиро і, гадаю, справедливо сміялися з тих „окультних“ дивацтв тогодення, що ховалися під різними іменами — гіпноз, спіритизм, матеріалізація, теософія, над усією тією задрипаною демагогією обману зі слабенькими трюками і фокусами, другосортною магією вбогих вулиць Лондона. І все ж, незважаючи на те, що я сказав, зізнаюсь чесно, я не матеріаліст у звичному сенсі цього слова. Минуло багато років, відколи я, справжній маловір, переконався в тому, що стара непохитна теорія цілком і повністю хибна. Можливо, таке одкровення не зачепить вас так сильно, як вразило б вас двадцять років тому. Але ви не могли не помітити, як протягом певного часу науковці-теоретики просувають гіпотези, що є певною мірою трансцендентними, і підозрюю, що сучасні відомі хіміки та біологи без вагань підпишуться під афоризмом давнього схоласта „Omnia exeunt in mysterium“, що, на мою думку, означає, що кожна сфера людських знань, якщо простежити її до витоків та засадничих принципів, розчиняється в містерії. Не хочу вас втомлювати детальним переліком тих болісних кроків, що привели мене до таких висновків. Кілька простих експериментів змусили мене сумніватися в моїх тодішніх поглядах, а хід думок, на які мене наштовхнули цілком звичні обставини, завів мене доволі далеко. Мої колишні уявлення про всесвіт було зруйновано, і я стояв посеред світу, ЩО здавався таким самим дивним та жахливим, як безкінечні блискучі хвилі океану, який я вперше побачив з гори в Дар'єні. Тепер я знаю, що межі розуму, крізь які, здавалося, неможливо було проникнути, які нависали над нами хмарами й змушували грузнути в далеких глибинах, навіки відгородивши нас від можливості пізнати потаємне, не є такими непроникними, якими вони постають у нашій уяві, насправді вони — мов дуже тонкий і прозорий серпанок, що тане перед тим, хто шукає, розчиняючись, мов ранковий туман, який здіймається над струмком. Я знаю, що ви так і не перейняли поглядів крайнього матеріалізму й ніколи не намагалися спростовувати беззаперечні істини, бо ваш здоровий глузд вберіг вас від тієї несосвітенної тупості. А проте я переконаний, що мої слова можуть здатися вам дивними, не вкладаючись у рамки вашого мислення. Але те, що я вам скажу, Хебердене, є правдою; ба більше, говорячи нашою мовою — це єдина й наукова істина, підкріплена досвідом. Насправді всесвіт набагато дивовижніший і страшніший, ніж ми могли собі уявити. Всесвіт, мій друже, є величезною святинею, таємничою, несказанною силою та енергією, замаскованою зовнішньою формою матерії. І людина, і сонце, й зірки, і квіти на лузі, й кристали в пробірці — всі до єдиного мають як духовні, так і матеріальні характеристики, а всередині них відбуваються невідомі процеси.

Вам, мабуть, цікаво, Хебердене, до чого я хилю. Поміркувавши трохи, ви самі зрозумієте. Адже з такого погляду речі, які ми вважали неймовірними та безглуздими, можуть виявитися доволі-таки реальними. Коротко кажучи, ми повинні свіжим оком поглянути на легенди й вірування і бути готовими прийняти за правду історії, що обернулися звичайнісінькими байками. Насправді, від нас не так уже й багато вимагається. Зрештою, сучасна наука теж, хоча й двоєдушно, приймає деякі зміни: у чари вірити не можна, а в силу гіпнозу — скільки завгодно, привиди залишилися в минулому, але теорія телепатії на вустах у всіх науковців. Назвіть якийсь забобон латинським терміном, і можете вірити в нього — ось готовий рецепт.

Усе, годі пояснень. Ви надіслали мені, Хебердене, герметично закритий флакон, що містив у собі невелику кількість шаруватого білого порошку, отриманого від фармацевта, який відпускав його одному з ваших пацієнтів. Я не здивувався, що ваш аналіз цього порошку не дав жодних результатів. Я аж ніяк не очікував, що речовина, про яку