Читати книгу - "Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова"

Навіть не помітила, коли Всеслав перетворився на вовка, а він уже «розмовляв» по-вовчому із батьком та його другом, що зависли в обороті. Коли він знову прийняв людську подобу, то пояснив:

- Нічого страшного. Просто надто довго вони перебували у звіриній іпостасі. Але це мине, через пару днів вони зможуть знову прийняти людську подобу.

- А, тоді добре, бо я вже хвилювалася.

- Вони дуже вдячні тобі і передають купу емоцій, але хай краще самі все скажуть, коли стануть людьми.

Я посміхнулася і помахала перевертням:

- Дуже рада, що змогла їм допомогти. Так, а як ви тут опинилися?

- Коли ти зникла, - почав розповідати Рад, - у нас не було жодної зачіпки. Ми могли тільки припускати, що то справа відьом з роду Бейлер. Хто б ще міг проникнути у захищене наймогутнішою магією місце? А ниточкою до відьом був батько Гришка, Штефан. Він був з батьком і дядьком Тихомиром у тому давньому поході «на відьом», отже він знає, де вони живуть. Але стільки років нікому не розповідав про це... Ми заручилися підтримкою Гришка (так, ми з ним помирилися, якщо ти про це хочеш спитати), але знайти його батька виявилося нелегко. Він, як старий лис, відчув, що його шукають, і втік, не бажаючи давати пояснень. Знайшли ми циганського барона тільки нещодавно, взяли прямо в Празі під знаменитим годинником на Староміській площі. Потім він ще довго не хотів нічого розповідати. Але все ж ми його розговорили.

- Ви його катували? – жахнулася я.

- За кого ти нас маєш? – обурився Рад. – Хоча, заради твого порятунку, ми були готові навіть на це. Ми пообіцяли йому рецепт нашого  йоржинського вина.

- Він боявся слова сказати, щоб його відьми не вбили - і продав усе за рецепт вина?

- А яке вино! Адже ти куштувала. Штефан багато років намагався випитати рецепт. Тепер у нас буде конкурент.

- Гаразд, і що далі?

- Ми дізналися, де шукати відьом і одразу ж вирушили в дорогу, — продовжив уже Всеслав. - Автівки залишили в селищі, а сюди вже у вигляді вовків дісталися, дороги, як бачиш, до оселі відьом не прокладені.

- Місце знайшли, а захисний купол не пускає, так і блукали довкола у повному розпачі, поки не побачили тебе, коли ти виходила із воріт разом зі своїм супроводом, - закінчив розповідь Радобор.

Всеслав обійняв нас усіх:

- Іти звідси треба. Не розумію, в чому річ, та серцем вовчим відчуваю...

Договорити він не встиг. З боку лісу пролунало тихе клацання, напевно, якби не слух перевертнів, то його б і не почули. Але, на жаль, запобігти біді було запізно. Не встигла я навіть повернутись у бік лісу, як навколишній простір розрізав оглушливий постріл.

Гуркіт розрізав простір і час, ніби ножом, а в цьому розрізі, немов у сповільненій зйомці, я побачила постать Борислава, що мигнула між деревами, з обрізом у руках. Побачила кулю, що летіла, обертаючись із дзвоном, прямо до мого серця. Зрозуміла, що вже не встигаю зійти з траєкторії. Потрібно було більше свободи давати своєму внутрішньому вовкові, він зміг би мене зараз врятувати. Тільки зараз він, пов'язаний відьомськими чарами, скиглив і безсило посмикувався, але на волю вирватися не міг. А моє людське тіло могло лише усвідомити, що це останні секунди існування.

І не пролітало перед очима коротке минуле життя... А кажуть, має пролітати... Мабуть, не було в ньому нічого значущого, що варто згадати перед... кінцем. Та й про що згадувати? Дитинство? Школа? Універ? Ні любові справжньої не пізнала, ніким не стала, нічого не досягла. Про що згадувати? Нічого такого, що хотілося б пронести із собою у вічність. Та й чи буде вона, вічність? Не впевнена навіть щодо безсмертя людської душі, що й говорити про мою, коли я навіть не знаю тепер, хто я. Недороблений перевертень? Недороблена відьма? А-ах... Прощавайте, мамо й тато... Прощавайте, Влад і Рад... Прощавай, Всеславе... Прощавайте, Іскра та Мстислава.... Прощавайте, Гришко і Лала...

Замість кадрів з минулого перед моїми очима миготіли образи тих, хто був мені дорогий у цьому житті... Я всіх вас по-своєму любила...

Прощавайте...