Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Друге — грошики. Десять тисяч, базару немає, з гідна підмога, але далеко не межа мрій феодала-початківця. Якому не менше ніж півсотні тисяч тільки на старті потрібні.

Висновок, — сотник Кураш, дай Боже йому здоров'я, справді вказав мені на золоту жилу. І не скористатися нагодою, треба бути повним ідіотом. Тож помахаємо ще раз на прощання і в дорогу… За грошима та бійцями.

Мамай, на правах військового товариша вислухавши мої міркування, тільки крякнув і поліз обійматися. Чим привів у деяке збентеження іспанця.

А якщо так, то й нема чого прохолоджуватися. Настав час знову ділити загін. Не возитися ж по степу з такими грошима, коли на Поліссі кожен талер на рахунку. Загалом почухав у потилиці і вирішив довірити доставку грошей Федоту. Йому зайвий раз додому навідатися не завадить. Тим більше, завдання дуже відповідальне. А у супровід Стрільцю виділив обох новиків, запорізького кавалериста та московського дружинника.

Ще одне прощання та запевнення незабаром побачитися. Після чого нас залишилося шестеро… Зате найкращих. Ну, чи якось так… Бій покаже. А що мало, то це навіть добре. За кожен виграний бій, залежно від сили ворога, мені нараховуються ті самі пункти популярності. А кожні двадцять п'ять пунктів додають ще одне місце у загоні. Зараз, наприклад, я можу прийняти під свою руку «76» воїнів. О, тільки помітив — п'ятьох мені додав значок сотника. Дрібниця, але приємно.

Мамай вкотре послинив палець і вказав на південний захід.

Гикнули, свиснули і помчали... приблизно годину... А там, наче на замовлення побачили невелику хмару пилу. Яка приблизно відповідна невеликому загону. І рухається на південь.

«Безли* [*тат., — Кіннота, з місцевого населення для охорони прикордонних міст. Загони з найкращих вершників робили набіги на територію противника] — оголосив секретар, коли ми наблизилися на відстань прямої видимості. — У загоні «25» воїнів. Поранених «18». У полоні «2» панцирних козака. «6» селян та «4» селянки».

Чудово! Те, що лікар прописав! У бій зможуть вступити лише семеро, а з такою кількістю ми вже якось упораємося.

— Атакуємо!

Татари, побачивши нас, не надто перейнялися. Звикли, голомозі, що їм тепер тут привілля. Навіть руками вітально замахали, як між союзниками водиться. А може, навпаки, образи вигукували, користуючись безкарністю. Так що п'ятьох ми поклали з ходу. Усього по разу вистрілили. Окрім Оксани, зрозуміло. Вони й зрозуміти нічого не встигли. Ну, а тих двох, що таки встигли і навіть шаблі дістали — Мамай та Віктор зрубали, як лозу на вигулі.

«Перемога. Ви здобули 630 талерів. Ви отримали 380 пунктів досвіду. Із загоном розділено 198 очок. Ви звільнили з полону «2» панцирних козака, «6» селян та «4» селянки». Вами захоплено в полон «18» безли».

А ось і перші бранці. Щоправда, всі лежачі, поки що. Але, судячи з того, як за них взялася Оксана, скоро підуть на поправку.

— Чолом, батьку! — звільнені з полону козаки вклонилися до пояса. — Візьми під свою руку. Душа горить, з бусурманами поквитатися.

— У полон як потрапили?

— Нога в стремені застрягла, конем і придавило, — пояснив той, що волоссям світліше. — Побратим спішився, аби допомогти. Тут бусурмани і наскочили. Три аркани Василь зрубав, більше не встиг. Прийми, батьку. Не пошкодуєш. Ось тобі хрест... — обидва розмашисто перехрестилися. — Хто хоч раз у неволі побував, вдруге живим не дасться. Не підведемо…

— Добре. Ідіть до Мамая, він над вами старшим буде. А в бою подивимося — чого варті.